Переважаючою здається думка, ніби все хороше, що могло статися з Церквою, уже давно сталося. Здебільшого йдеться про І — III століття в середовищі реформаторів і аж до XIX ст. в колах більш консервативних. Сучасність і майбутнє Церкви сприймається лише у темних тонах. Особисто мені найбільш симпатизує період Вселенських Соборів (після земного життя Господа нашого Ісуса Христа, звісно). Утім, ідеалізувати якийсь період, навіть ранньої Церкви, не бачу підстав. Не бачу також причин, чому наш час мав би більше приводів, щоб бути часом приходу Антихриста, Апокаліпсису і Другого Пришестя. Так, це може статися в будь-яку мить, навіть Христос не знав, коли це буде. Але наш час не гірший, ніж час правління Нерона, чи падіння Константинополя, чи реформ Нікона, чи приходу більшовиків і двох світових воєн. Колись Церкві було гірше, колись краще. Думаю, справжня золота пора і торжество Православ’я ще попереду. Якщо нічого не зміниться в церковній освіті, то, звісно, основним заняттям Церкви ще багато десятиліть так і залишиться боротьба з гарбузами, багаттями і валентинками. Але справжній ренесанс відбудеться тоді, коли в семінаріях почнуть викладати логіку, дискретну математику, теорію ймовірності, матстатистику та нарешті почнеться системне вивчення історії релігій з археологічно-палеонтологічними вкрапленнями. Велика частина проблем, як між православними, так і з інославними та невіруючими, легко вирішаться лише простим розумінням того, хто про що говорить, і що хоче сказати. Інша частина виявиться взагалі не проблемами. Церква перестане бути закритим гуртком лише для любителів антикваріату та знедолено-благочестивого виразу обличчя. Православ’я нарешті займе своє законне місце — Вселенської релігії. Амінь.
(далее…)