Останнім часом, коли читаєш звернення чи проповіді Блаженнішого Патріарха Української Греко-Католицької Церкви Любомира (Гузара), не можна не зауважити, наскільки логіка нашої прагматичної доби віддаляється від логіки християнства. Ледь не до кожної думки Патріарха можна знайти її антипод зі сфери „тверезого, практичного” мислення, яке виглядає таким переконливим, хоча незмінно заводить нас у глухі кути. Цю особливість можна легко проілюструвати на прикладі Звернення Блаженнішого з нагоди дня Святого рівноапостольного великого князя Володимира та Хрещення Русі-України (від 17 липня).

Узяти б, для прикладу, згаданий Блаженнішим перелік народних рис: „Розуміння дару людського життя і його вартості загалом, почуття лагідності й доброти у ставленні до ближніх, любов до правди, пошана до справедливості, здатність стійко переносити труднощі, відсутність бажання панувати над іншими, побожність – всі ці риси стали важливими прикметами вдачі нашого народу, які майже незмінно збереглися аж до сьогодні”. Реальне життя „б’є” по кожній складовій: герой нашої доби зневажає людське життя, агресивно й злісно кривдить ближніх, ґвалтує правду, топче справедливість, не вміє стійко переносити труднощі, бо прагне відразу ж перекласти їх на слабшого; понад усе прагне панувати над іншими і насолоджується цією владою, насміхається над побожністю, яка є для нього ознакою слабкості. То чи не помилився Патріарх? Чи не стали ми народом із радикально іншими прикметами?
Моя відповідь є водночас і „так”, і „ні”. Відповідь є ствердною, бо якби раптом посеред нас об’явився Ісус, Він напевно б вигукнув у відчаї своїм зболеним: „О, роде лукавий!” І цього разу йшлося б уже не про давніх юдеїв, а таки про нас, хрещених… Але рівно ж справедливою буде й заперечна відповідь, бо й сам Христос не шукав героїв у царських палатах, де гніздився гріх, а йшов до простого люду, до скривджених і відкинутих. З часів псаломної згадки про відкинутий камінь відомо, що справжніми героями доби стають не ті, що крикливо пропонують себе на залюднених майданах, а ті, що, тулячись у бідних оселях, мудро й скромно виконують Божу волю. Саме вони, зневажені й часто осміяні світом, стають в очах Бога істинними репрезентантами свого народу й носіями його характерних прикмет.
Часто ми обговорюємо й причини наших невдач, і тоді не раз об’єктом докорів стає християнська віра. Одні докоряють їй за те, що вона, мовляв, „розмагнітила” борцівські якості в народі. На жаль, образи наших першомучеників Бориса та Гліба звично виглядають лише на іконах, але не у взірцях поведінки, що їх пропонує нашим сучасникам модерна доба. Страстотерпство цих київських князів, яке точно відповідає страстотерпству Господнього Слуги, змальованого пророком Ісаєю, виразно дисонує з духом нинішньої епохи. Але чи маємо через те зректися свого духовного спадку й тієї матриці, за якою ми як народ були виліплені? Навпаки – ми маємо щоразу вивіряти свої дії на відповідність нашому духовному кодові, бо лише так можемо відновити свої сили. Тому-то таким важливим для нас є висновок Блаженнішого Любомира, що причина наших невдач – не у тому, що ми прийняли „не ту віру”, а у нашій тотальній зневірі й у нашому зреченні тих обітниць, які дали Богові наші предки.
Перебіг цьогорічного святкування ювілею святоволодимирового хрещення підтверджує справедливість ще одного висновку патріарха Любомира, а саме: „Ми допустили, щоб наші релігійні переконання, замість того щоб сприяти духовному зростанню, стали приводом до роз’єднання”. Хто цими днями не говорив про „скандал розділення”?! Але політика черговий раз засліпила наші очі й ожорсточила наші серця. Як багато людей натхненно зверталися до Бога, але лише для того, щоб сказати: „Боже, дякую Тобі, що ми не такі, які ті …(бажане вставити)!” Цими днями ми не раз відчували біль від гострого слова, сказаного суперниками, чи їхніми діями, які ми сприймаємо як кривду. Проте сенс нинішнього свята не в тому, щоб черговий раз перетворити його на політичне ристалище. Якщо ми без цього не можемо, то скажімо собі чесно: до того піднесення духу, яке пристало цьому святові, ми ще не готові. Натомість ми почнемо рух у правильному напрямі, коли послухаємось патріаршої поради і справді „відчуємо біль у своєму серці через поділ колись єдиної Христової родини в Україні”

No tags for this post.
 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика