Автор: ЮлiЯ Чернова

«чи все ж таки від духовного до заматеріалізованого»

…Моє життя почалось в мальовничих Карпатах, сповнене найяскравішими фарбами гуцульського краю, неймовірними легендами українсьго народу, Я зростала в оточенні щирості, любові, ніжності, гармонії. З дитинства мене привчали слідувати всім людським чеснотам, доброзичливою посмішкою вітати новий день, дякувати Богу за добробут моєї родини, за світ в якому Я зростаю. Неймовірно щасливе дитинство, роки в які так легко було відчути всю ласку Божої любові. Чому саме в дитинстві?… Мені й досі здається, що не має нічого святішого, щирішого від дитячого погляду, наївності у відповідь на свої запитання: «чому?», «а звідки?», «а чи правда?»… У ці роки Я більшою мірою була наближена до того стану про який так багато говорять, коли мова йде про щось сакральне – духовне. Безтурботність, захищеність від всіх буденних негараздів, від сірих відтінків прояву цього світу, від проблем суспільства…. Я гадаю, що саме вони були основою того духовного вогника в моєму серці…. Мене ще з малечку повчали молитвам, шануванню Бога…пригадую, що страшенно боялася коли йшов дощик…то моя Бозя плакала…боялась чинити зле!!!…не тому що (більшою мірою), воно комусь зашкодить, бо Бозя мене не любитиме, відвернеться…Щоденні молитвочки, яскраві, часом наївні мрії (як те й годиться діткам)… неймовірне відчуття доброти (щойно здалось, що воно знову до мене завітало…та ні… омана), й знову та щира посмішка на обличчі… зараз Я її вже й не пам’ятаю(… Українські народні казочки, легенди, перекази, дідусеві повчання, бабусині настанови, пісні українського народу, які завжди піднімали настрій, коломийки запалювали серце, звеселяли українські обрядові дійства…все це так яскраво увійшло в моє життя, а тепер у пам’ять. Саме український фольклор звеличував, примножував мою духовність…лише до нього Я звертаюсь у пошуках своєї втраченої духовності!… Чому втраченої? Бо вже й не пам’ятаю, коли в останнє бачила ту саму дівчинку, про яку думаю, що то Я…

Я…сьогодні…Чи краще сказати, Я, якою мене мають всі бачити! Моя маска надто щільно прилягла до істинного обличчя, таке враження, що й та маска дістала й до серця!… Вже не має тої української (української, бо то як синонім «рідної») щирості, того блиску в очах, тієї наснаги до добра. Втрачене щастя… Я не знаю чому так трапилось … ні знаю… коли палітра фарб звелась до трьох кольорів: чорне, сіре, часом трохи білого…так залишалось навіть при наявності рожевих окулярів))). Коли світ дитинства став за тісний для мене, коли Я в свої 15 років постала перед ворітьми «дорослого» життя (свою повну самостійність Я вирішила почати саме тоді!)…Щось пішло не так… сіре місто Дніпропетровськ ( патріотів міста, прошу вибачення), аж ніяк мені не симпатизувало. Перші проблеми, навіть не проблеми, а повна катастрофа…Я одна! … в дитинстві все було простіше всі разом…у всіх одна втіха, одні забавки…чим більше дітвори тим веселіше…А зараз скільки б не було навколо тебе людей всі кудись поспішають, заклопотані своїми буденними справами, й так скрізь…батьки на роботі…Мг..кар’єра, родині потрібні кошти, тож батьків бачила трохи рідше ніж зараз можна побачити якісний фільм)))))…Друзі…Я їх ніколи не мала…так були Оля, Діма, Руслан, Роман, Дарина, Катеринка…всіх не пригадаю…вони здавалися ляльками…Я не отримувала від них тих емоцій яких потребувала…не підтримки, не щирості, не захоплення…нічого. Пам’ятаю свою школу, клас … початки осмислення того, що Дарвін як з того всього писав, теорія природного відбору… хто з ким й де сидітиме…і яка тут духовність, тут вже або Я перша, краща, активніша…або трохи далі від першої парти… Перші кроки моєї заматеріалізованності. Пройшли вдало…й досі сиджу за першою партою)))… Я зростала керуючись власними прагненнями, турбуючись лише про себе…мабуть прикро, бо говорячи «про себе»…Я й маю на увазі тільки себе!!!…Чернова Юлія Олександрівна!…навіть моя родина не входила до того «кола моєї турботи»…Сама по собі!!! Який Бог, Я сама маю керувати своїм життям, окреслюючи своє місце під сонцем. Ні, Я звертаюсь, до Бога, як тоді, наче дитинка, але вже благаю у Нього щастя лише собі, посмішок лише для себе, благословення та підтримки виключно для власних життєвих доріг! Егоїстично? …Ні, Я вважаю, що заслужено!… Хоча й наша релігія заповідає «люби ближнього свого, як себе самого»…та все ж таки Я маю бути самодостатньою, цілеспрямовано, рішучою, сильною…а в цьому випадку, Ф.Ніцше, був стовідсотково правий, наше віросповідання, та духовність робить нас слабкими!!!! … Я б ніколи в житті не вступила б на кафедру «Філософії», якби слухала своїх батьків, Я б ніколи не стала тим Стервом, яким є зараз, якби всім догоджала, Я б була простою, сіренькою людиною якби в серці не жив «дух вічного революціонера»…(такою мене, ще ніхто яскраво виражено не бачив…чекайте…буде!)…Я б кожної ночі творила ілюзії бажаного й не жила б ним…його не було б!!!!!!!…Я пригадую, як засинала зі сльозами на очах, бо мрії та сподівання розбивались вщент…Я взяла «перо своєї долі в свої руки»…аби самій писати своє життя…а те, що мені так й не відомо, хто саме його пише ( чи то вже Я, чи то мій «дитячий» Бозя), додає мені ще більше впевненості, сили… Як мені не подобалась філософія Нового часу, але Я підтримую думку, що Бог лише створив нас…далі ми самі!!!…. Знову звертаюсь до Ф.Ніцше…він єдиний (для мене), хто істино збагнув самостійну силу людини, й ті фактори які пригнічують ту силу.

«Християнство аж ніяк не слід оздоблювати і прикрашати: воно стало смертельним ворогом вищій людині, засудило всі її провідні інстинкти і виділило з них зло і злих; сильна людина — це зразок негідника, «прокляте поріддя». Християнство стало на бік усіх недолугих, ницих і безпорадних, створило ідеал, який суперечив потужним інстинктам виживання, загидило навіть розум духовно сильніших натур, оголосивши гріховними і облудними найвищі духовні вартості й прозвавши їх спокусами.»

Духовність…наглючі лестощі в маніпулюванні нашою свідомістю (навіть Марія Тереза, казала, що допомагаючи бідним та знедоленим, в першу чергу наставляє людей до католицької віри з метою збільшення кількості парафіян…вибачте, якщо це здалось занадто різко…але факт…Я читала!))). Духовність…втіха, самообман, який створили немічні, аби керувати тими хто вище них…Хоча як Я спостерігаю, останнім часом й ті слабкі звертаються до магії, чаклунства, пристають до умов гри окультних ігор…Що це?… Чи не шукають вони більш вдалого (сильнішого) порятунку для життя на Землі…Згадаймо, Адольфа Гітлера…Ким був маленький, кволий хлопчик?…Не гаразди в родині, провал вступних іспитів, смерть матері (яку любив, більш за все!)…де тут місце духовності?!…Й ким постав перед німецьким народом в 1933-45-х роках?… фюрером та канцлер Третього рейха. … Чи вимолив у Бога, чи прокляв самого Диявола?…….

Ми по своїй природі, відповідно своєму часові, творячи своє майбутнє маємо бути сильними!!! Не уникати болю , а боротися за щастя; не мріяти, а діяти; не планувати, а завойовувати; не боятися – йти в перед…високо піднімаючи голову… Забудьте слова Томаса Кампанелли, де він стверджує, що основною причиною людських пороків, перш за все є егоїзм:

« но когда мы отрешаемся от себялюбия, у нас остаётся только любовь к общине»

Вибачте, але що нам пропонує суспільство?…Соціальну рівність – якщо Я краща, чому Я повинна стояти в одному ряду з тими хто нижче мене?…

«подвергаются смертной казни те, которые из желания быть красивой начали бы румянить лицо, или стали бы носить обувь на высоких каблуках»

//Т.Кампанелла «Город Солнца»

Навіщо всім бути однаковими…колись, ми можемо помилитись навіть оселями, родинами!…Яка духовність, коли нам посміхаються лише в обличчя…а далі … в спині ніж… навіщо ми створюємо утопію?…Духовність… або Я вище того… або Я навіки поселилась у власному світі… Дякую своїм батькам, за переїзд до Дніпропетровська!… Він зробив з мене ніцшівську НАДЛЮДИНУ!!!…
P.S.

Від щоденної вранішньої молитви, від хрещень проходячи повз каплички, від відвідувань церкви, від щирих розмов про Бога…до настанов:

« В мене все вийде…Я егоїстичне СТЕРВО»

No tags for this post.
 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика