Автор: Гліб Коваленко

З 26 по 28 липня 2011 року у Києві перебував Московський патріарх Кирил. Його черговий літній візит в Україну був менш масштабним, аніж турне 2009 та 2010 років. Крім того, на відміну від попередніх років в офіційній програмі візиту були відсутні зустрічі з першими особами держави. З боку українських ЗМІ цього разу не спостерігалося особливого зацікавлення візитом. Дійсно, приїзди патріарха Кирила в Україну вже стають повсядненними подіями, які майже не привертають увагу суспільства.

 

Однак 2011 року літній візит патріарха Кирила до Києва неочікувано набув особливого забарвлення. 8 липня у Києві відбувся Собор Української Православної Церкви, який ініціював помітне переформатування сил в УПЦ. І тому візит патріарха Кирила сприймався спостерігачами саме в контексті церковних подій, що розгортаються останніми тижнями у Києві. Певною відповіддю Москви на Собор 8 липня стало засідання Священного Синоду РПЦ, що відбулось у Києві 27 липня.

 

Несподіваний звіт

Засідання Синоду Руської Православної Церкви, що відбулось 27 липня в Києво-Печерській лаврі, стало певною мірою безпрецедентним. Точніше, саме таким слід визнати синодальний журнал № 65. Цей журнал свідчить про те, що Московська патріархія зробила спробу створити новий механізм впливу на українські церковні справи.

 

В журналі № 65 йдеться про те, що Київський митрополит Володимир представив Синоду РПЦ свою доповідь про Собор єпископів УПЦ та про Ювілейний Собор УПЦ, що відбулися у Києві 8 липня. Вже сам факт такої доповіді наводить на роздуми. Справа в тому, що ані діючий Статут про управління УПЦ, ані діючий Статут РПЦ не передбачають подібних звітів. Згідно Статуту про управління УПЦ, постанови Собору єпископів та Собору УПЦ набувають чинності з моменту їх ухвалення (див. розділи ІІ, 9 та ІІІ, 16). І ніяких доповідей про ці рішення на засіданнях Синоду РПЦ предстоятель Української Церкви вже не повинен робити. Більш того, за двадцять років автономного буття УПЦ Київські митрополити ніколи не звітували на засіданнях Синоду Руської Церкви про проведені в Україні Собори. Лише на Архієрейських та Помісних Соборах у Москві предстоятель УПЦ міг виступати з програмними доповідями про життя Української Церкви, які у тому числі містили і інформацію про діяння Соборів УПЦ.

 

Отже, 28 липня створено новий прецедент. Тепер Московська патріархія, посилаючись на журнал № 65, може вимагати і в майбутньому від Київського митрополита подібних звітів.

 

(Не)Діючий Статут

 

Журнал № 65 містить об’ємну довідку про Собори, що відбулись у Києві 8 липня. В цій довідці одразу кидаються в очі дві важливі деталі.

 

Перша. Хоча в довідці досить детально описані усі рішення, прийняті в Києві 8 липня, все ж одне з центральних рішень Собору УПЦ тут навіть не згадується. Довідка повністю обійшла мовчання шостий пункт Ухвали Собору, присвячений Статуту про управління УПЦ. В цьому пункті делегати Собору затвердили Статут УПЦ в редакції грудня 2007 року, та підкреслили, що Статут «набуває чинності з моменту ухвалення». Відсутність у довідці згадки про цей пункт яскраво свідчить про те, що він принципово не влаштовує Московську патріархію.

 

Нагадаємо, що ще 2008 року, коли нова редакція Статуту про управління УПЦ тільки-но була затверджена Державним комітетом України у справах національностей та релігій, патріарх Олексій ІІ (напевно, не без впливу тодішнього глави ВЗЦВ митрополита Кирила) поставив під сумнів законність церковного та державного ухвалення Статуту та заявив, що нова редакція Статуту набуде чинності лише після її ухвалення Священним Синодом РПЦ та затвердження Московським патріархом. Ця заява спричинила конфлікт між керівництвом РПЦ та Держкомнацрелігій України. 25 червня 2008 року комітет також зробив офіційну заяву, де звернув увагу на некоректність висловлювань патріарха Олексія. Однак, проблема Статуту УПЦ так і залишилась невирішеною. Українська Церква продовжує керуватися Статутом в редакції грудня 2007 року, не направляючи його для ухвалення в Москву. Московське ж церковне керівництво наполягає на тому, що Статут слід направити Московському патріарху для офіційного затвердження.

 

8 липня Статут був остаточно ухвалений Собором УПЦ. Тим не менш, як свідчить довідка, розміщена у журналі № 65, Москва і до сьогодні утримується від офіційного визнання цього Статуту. Схоже на те, що невдоволення в Москві викликає не сам Статут, а прецедент демонстративного внесення до нього змін без попередніх консультацій з Московським патріархом.

 

Друга важлива деталь довідки — особлива інтерпретація результатів Собору єпископів УПЦ 8 липня. За версією довідки, «Собор епископов Украинской Православной Церкви также постановил создать постоянно действующую Межсоборную комиссию под председательством митрополита Донецкого и Мариупольского Илариона». Однак, офіційне повідомлення про роботу Собору суттєво відрізняється від «версії довідки». 8 липня 2011 року Офіційний сайт УПЦ повідомляв: «Собор розглянув питання щодо Статуту про управління Української Православної Церкви та вирішив створити постійно діючу комісію на чолі з митрополитом Донецьким і Маріупольським Іларіоном по розгляду всіх пропозицій, що надійшли з цього приводу та були висловлені під час Архієрейського Собору».

 

Отже, за офіційною інформацією, Собор єпископів УПЦ, по-перше, не надавав створеній ним комісії статусу «Міжсоборової», а по-друге, доручив їй займатися винятково розглядом пропозицій щодо Статуту про управління УПЦ. За версією ж довідки, 8 липня в УПЦ з’явився орган з більш широкими (хоча й чітко не прописаними) повноваженнями. Таким чином, автори довідки намагались дати подіям 8 липня тлумачення, яке б влаштувало Московську патріархію. Саме цю тенденцію продовжено і у визначеннях Синоду.

 

«Розгляд пропозицій» чи «доработка отдельных положений»?

 

Заслухавши доповідь митрополита Володимира, Священний Синод РПЦ постановив «прийняти її до відома». Однак далі в журналі № 65 вміщено пункт, який розвиває інтерпретацію подій 8 липня, подану у довідці. Синод постановив: «Принять к сведению решение Собора епископов Украинской Православной Церкви о создании Межсоборной комиссии, которой, в частности, поручена доработка отдельных положений устава Украинской Православной Церкви, выразив надежду, что комиссия учтет пожелания, высказанные в ходе Собора епископов Украинской Православной Церкви, а также поступившие в адрес Собора предложения».

 

З’ясовується, що, за версією Москви, Собор єпископів УПЦ уповноважив «Міжсоборову комісію» опрацювати окремі положення Статуту. Крім того, опрацювання Статуту — це лише одне з доручень, яке отримала комісія. Однак, за офіційною інформацією, оприлюдненою УПЦ, комісія отримала доручення не опрацьовувати Статут, а лише розглядати пропозиції, які надходять з цього приводу. Згідно зі Статутом УПЦ, вносити в нього зміни та доповнення, може лише Собор єпископів УПЦ з наступним ухваленням Собором УПЦ (розділ XV, 2). Комісія ж може лише розглянути пропозиції, що надійшли до керівництва УПЦ з приводу нової редакції Статуту та доповісти про них Собору єпископів. А опрацьовувати Статут має вже не комісія, а Собор єпископів, хоча і на підставі висновків комісії.

 

Тепер зведемо все докупи. За версією Синоду РПЦ, ухвалення Статуту УПЦ, яке відбулося 8 липня, фактично є неправомочним. Московська патріархія наполягає на тому («выражает надежду»), що цей Статут буде суттєво відредаговано та представлено на затвердження в Москву. У цьому відношенні московське церковне керівництво покладає особливу надію на створену 8 липня комісію під головуванням Донецького митрополита Іларіона. Синод РПЦ перекваліфікував її у «Міжсоборову», що фактично означає намагання вивести комісію з-під порядкування Синоду УПЦ і створити з неї новий центр влади, альтернативний по відношенню до українського Синоду. Отже, за задумом Москви, у Києві (чи Донецьку?) має створитися «постійно діюча» структурна одиниця управління УПЦ, не пов’язана з нинішнім оточенням митрополита Володимира. Саме на тісну співпрацю з такою структурою і розраховує патріарх Кирил, бо співпраця з Київською митрополією (однією з ключових фігур в якій є архієпископ Олександр Драбинко) фактично стала неможливою. Сьогодні у Києві все частіше народжуються та реалізуються ініціативи, які не просто не задовольняють Москву, а відкрито йдуть проти інтересів патріарха Кирила.

 

Перевірка на лояльність

 

Отже, засідання Синоду РПЦ, що відбулося в Києві 27 липня, підтвердило, що питання нової редакції Статуту УПЦ є принциповим для патріарха Кирила. Московська патріархія усіляко намагається досягти перегляду змін, внесених до Статуту 2007 року. І це палке бажання спричинило появу журналу № 65, який входить у протиріччя як з діючими Статутами РПЦ та УПЦ, так і з постановами Собору єпископів УПЦ від 8 липня. Цей журнал цілком вписується в кампанію дій проти Статуту 2007 року, яка почалася майже з моменту його прийняття. І тут обидві сторони (як Київська митрополія, так і Московська патріархія), схоже, пішли на принцип. Для патріарха Кирила добитися відміни цієї редакції Статуту означає продемонструвати свій реальний вплив на УПЦ. Для Української ж Церкви відстоювання права самостійно редагувати свій Статут означає захист свого особливого канонічного статусу.

 

Крім того, журнал № 65 засвідчив не тільки традиційне намагання Московської патріархії встановити контроль над УПЦ, але й кодифікував можливий механізм московського впливу на церковне життя в Україні. Цілком очевидно, що Донецький митрополит Іларіон бажає зайняти Київський митрополичий престол після митрополита Володимира. І тому він зацікавлений у підтримці своїх амбіцій з боку патріарха Кирила. Тепер і Москва висунула до митрополита Іларіона конкретну вимогу: добитися перегляду Статуту 2007 року в бажаному для патріарха Кирила дусі. Якщо «кандидат» з цим завданням впорається, це буде означати не тільки його лояльність, але й здатність ефективно вирішувати поставлені Москвою завдання. Цікаво і те, що проблема Статуту названа лише одним з питань, які має розглянути «Міжсоборова» комісія митрополита Іларіона. Можливо, Московська патріархія планує через цю комісію “продавити” розгляд й інших питань…

 

No tags for this post.
 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика