Автор: Катерина Новікова

Бути християнином передбачає вміння захищати свою віру і погляди на світ у дискусіях з атеїстами. Питання заперечення Бога останнім часом стає все частіше в центрі уваги філософів, соціологів і психологів, а також теологів. Атеїстичний рух шириться у світі за допомогою блискучих і контроверсійних авторів, таких як Ричард Довкінз, Крістофер Гітченз, Мішель Онфре чи Фернандо Саватер, які здебільшого лише продовжують думку позитивістів, просвітницьких мислителів та «майстрів підозри» Зигмунта Фройда, Фридриха Ніцше і Карла Маркса. Релігія в її взаємозв’язку з культурою, а передусім суспільством і політикою, наново переосмислюється через посилення різних фундаменталістських релігійних течій, зокрема ісламських в Європі.

В Україні разом з процесом розвитку відроджених після радянського режиму церков постає питання про їхню роль у культурному, освітньому і суспільно-політичному житті. Не менш активними є атеїсти, серед яких одні продовжують лінії радянського наукового атеїзму, а інші, натомість, переймають західноєвропейські ідеї. Один з них – харизматичний провідник атеїстичної думки Євграф Дулуман – був ініціатором проведення двох диспутів з християнами Олександром Філоненком та Юрієм Чорноморцем. Гаряче обговорення цих інтелектуальних поєдинків виявило широке зацікавлення питанням існування Бога, а критика аргументації сторін з новою гостротою поставило питання про спосіб ведення дискусії про Бога.

 

Попервах слід звернути увагу на неабияку активність сучасних атеїстів. Вони пишуть полемічні книги, які стають бестселерами, на шпальтах культурно-політичних часописів можна зустріти чисельні статті та інтерв’ю з ними, атеїстичні товариства організовують марші та протести в європейських містах, зокрема під час останньої міжнародної зустрічі папи Бенедикта XVI з молоддю в Мадриді. На міжнародній конференції Європейської асоціації релігієзнавців, яка проходила 18-22 вересня у Будапешті, питанням не-релігії та діяльності атеїстичних організацій було посвячено цілу панель.

 

Відтак можна виділити декілька загальних напрямів сучасної дискусії довкола питання Бога і віри. Протест проти надмірного втручання церкви у суспільно-політичне життя, яке має місце здебільшого в країнах, в яких традиційно церква відігравала велику роль та навіть становила частину національної ідеї або ж була пов’язана з авторитарним режимом. Такі ситуації можна спостерігати зокрема в Польщі, Іспанії та певною мірою у Чехії. Відкриття законів природи деяких науковців приводить до переконання про релігію та науку як взаємовиключні явища. А декотрим ймовірність відкриття нових світів у космосі багатьом явиться як джерело атеїзму. Далі — антитеїзм, який не стільки заперечує існування Творця, скільки визнає саму ідею Бога шкідливою для розвою і становлення людини як особистості, а також несумісним існування зла в світі з ідеєю доброго і всемогутнього Господа. Врешті атеїзм, який визнає визначну роль релігії в формуванні культури і цивілізації Європи, але вважає її такою, що певною мірою сьогодні є другорядною. Агностицизм натомість облишає роздуми про існування Бога як неможливі для раціонального дискурсу на ґрунті науки.

 

У світлі цього заявлений теологом Юрієм Чорноморцем тренінг «Як вести диспути з атеїстами» є надзвичайно актуальним. Проте відразу виникає декілька питань. Перше: для християн у веденні дискусій потрібне більше усвідомлення та знання основ власної віри — або ж засвоєння основ ораторського мистецтва? Можливо, організувати поглиблений катехетичний курс? Заохочення навчитись гарно і вміло вести диспути, заявлений в анонсі тренінгу, є спробою інтелектуальної мобілізації вірян? Чи ж тоді дискусія між атеїстами і вірянами не ризикує перетворитись на показ ораторства та риторики? Пан Юрій виділяє в анонсі три види атеїстів, з якими вірянин може вступити в інтелектуальний бій – пост-радянський, постмодерністичний атеїст та атеїст-науковець.

 

Друге питання: чи взагалі можливе ведення диспутів на такому, здається, цілком суб’єктивному ґрунті, як спір про існування Бога? Чи скидаються такі дискусії на звичайні спроби навернути один одного на свою віру чи невіру? Адже прийняття чи відкинення думки про існування Бога передусім залежить від особистого рішення людини, від її віри, що зумовлює часто прийняття аргументів лише власної сторони.

 

Характерною ознакою диспутів атеїстів з вірянами є віра в існування істини, яка лежить по чийсь стороні. Що таке істина? Чи часом вона не є лише правилом гри, і, змінюючи гру, приймаємо нові закони? Чи не веде постулат однієї істини до тоталітаризму? Наскільки віра в Бога є розумною, виповненою значенням для людської екзистенції, або ж навпаки — відкинення ідеї Бога як нонсенсовної і деструктивної?

 

Тим не менш, ці питання, що торкають мети, методів та доцільності тренінгу з навчання дискутувати з атеїстами, виявляють водночас його значимість та потребу. Сподіваємось, що цей тренінг стане своєрідною платформою роздумів про Бога і віру, а також відкриттям на діалог і подолання взаємних стереотипів. Видається, що дискусія є можливою, адже спільним для обох сторін – атеїстів і релігійних людей – є пошук істини. З другого боку, необхідність конфронтації з атеїстами становить не лише виклик вірянам у перевірці міцності їхньої віри, але й своєрідний урок, що дозволить поглибити і обґрунтувати власну позицію в світі Бога за допомогою раціональної і виваженої аргументації. Диспути з атеїстами є уроками духовної зрілості для самих вірян. Окрім того, вони можуть подеколи виявитись для них справжнім духовним випробуванням та навіть шляхом очищення від усталених, дещо спрощених образів Бога, які починають закривати справжню Його велич і невимовність.

 

No tags for this post.
 

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика