Автор: Ростислав Мартинюк

Субота. В Києві традиційно служать по-українськи в одному храмі — на Теремках. Настоятелем там — архієпископ Олександр. Фігура з недавніх пір відома далеко за межами Церкви. За що, очевидно, і був  нещодавно виключений із постійних членів Синоду УПЦ МП.
У цю суботу його посох стояв непорушно коло царської брами Спасо-Преображенського собору. На суботні україномовні служби їжджу сюди з Позняків — 15 кілометрів звідси. Для скаженої собаки, та ще на Пежо —  дурниця, оком кинуть. Через Південний міст, за НВЦ — праворуч, і далі — повз храм єдинокровних «розкольників», у мармурове черево височенної, світлої церкви із сотнями квадратних метрів чарівної мозаїки. 

Спізнився. Вже читали Євангеліє. За царською брамою служив невисокий на зріст священик. Ні! Невже не по-українськи? Так-так, я не помилився. Хор слухняно співслужив уставною церковно-слов’янською мовою. У голові болючою блискавкою: кінець «українському» щастю. Єдину україномовну літургію в Києві виключили з розкладу богослужінь — Синод «зачищає» сліди мазепинства владики Олександра…

По округлій спині і плечам служащого отця безпомилково впізнаю Віталія Косовського. Ось він повертається до народу: «Міііір всєеем!» У скроняхі стугонить великопісний гнів: украли, украли мою українську Літургію, забрали з нею й храм, який я встиг полюбити як жид святу суботу… Мабуть ключі приїхав забирати Косовський, та й нові порядки наводити. У них це швидко робиться…

Раптом з вівтаря почувся м’який голос отця Андрія Дудченка. Він, та за ним ще священики, виголошували молитви … по-українськи.

«Фрондують! — скрушно подумав я крізь спробу зосередится на літургії. — Ех, не треба, отче Андрію! У вас же багато дітей. Куди Ви підете звідси, в які українські пустелі?»

Чую, що хор також осмілів і продовжує службу по-українськи. Щоправда, після возгласів о. Віталія незмінно повертається на слов’янську. Такої мовної імпровізації з крилоса я ще не чув… Нарешті, ось воно! Треба співати Господню молитву. Ні, диякон диригувати не буде — за рік українських літургій народ Божий (у тому числі і я) не вивчив достеменно ні Символі віри, ні Отче наш — аби спільно співати. Ганьба! Ганьба… Треба було поквапитися пити «з того джерела», набрати того всього українського в банки, ванни, відра і вази. А нині — знову без українського слова як Львів без води… І знову задушлива какафонія: «мітрапаліт», «нєбєсє», «убо», «памілуй».

Павза. У прекрасній акустиці храму чути хапливе гортання сторінок на хорах. Ось, знашйли! Заспівали «Отче наш Небесний!» Молитви до причастя — теж по-українському. Який несподіваний дар! На прощання. Спасибі!

Бузкова фіранка відслонюється, без скрипу відкривається царська брама, отець Віталій читає молитву до Причастя. У голові стугонить кров: підійти, підійти просто після останнього причастника і спитати: чи не жаль Вам, отче, забирати в мене мою єдину українську суботу? Я так її люблю, хоч і пропускаю часто. А коли й не буваю там, мене вона гріє звіддаля, тільки тим, що є десь там, на Теремках».

Бачу у вівтарі отця Андрія, ще двох священиків. Вони спокійні, навіть веселі! А що ж, пограли в «українське», то й хвате. Будемо далі все по вічній московській благодаті — з раю не виженуть, може навіть покличуть вперед…

Але тут понесли квіти. Багато квітів! Якийсь екзотичний букетик тримають і супутники отця Віталія.

На амвон виходять усі чотири «штатні» священики Спаського храму і отець Віталій виголошує … вітальну промову отцю Валері Кравцю — голові слжубі протоколу Київської митрополії. Сьогодні, у суботу, 3 березня, в нього день народження. Його приїхав привітати благочинний Києва і, звісно, очолив літургію. Як все просто! І ключі не треба віддавать…

Долоні трохи спітніли — на секунду уявив, як тяжко хотів мститися уявному посланцю синодалів за крадіжку української літургії. Високий тенор отця Валерія Кравця, який відповідає дяками на білосніжну посмішку Косовського, розвіює останні сумніви — українська субота на Теремках таки буде і буде.

Поки довкруг носилися з букетами і вітаннями, набрався сміливості і підстеріг Косовського на виході з вівтаря (у тому храмі немає чорного виходу — так що зустріч була гарантована):

— Благословіть, отець Віталій! А чому ж це Ви та й не служили українською мовою? Чи не схотіли?

Легка хмарка розгубленості, білосніжна посмішка, прекрасні парфуми:

— Все треба робити класично. І по-українські служить — теж. А в мене немає поки такого завдання. А вам на Теремках — нехай благословиться.

Нехай, отче Віталію.
Амінь.

P.S. Може благословиться і на моїх рідних Позняках? 16 храмів у благочинні — і поки жодної української суботи. Та надія на поширення «теремковщини» на інші райони столиці є. Бо ж як казав Віталій Косовоський на іменинах Валерія Кравця — «нехай благословиться».

9 Responses to Віталієва субота, або Нотатки з єдиної україномовної літургії УПЦ в Києві

  1. Олександр:

    Службу по-українськи і мені хотілося б почути, у тому числі в рідному місті. Але чого відчувати агресію? Це погана принциповість. Я українець, але мені більше подобаються церковнословянські служби. Не тільки тому що вони церковнословянські, а перш за все тому, що гарно, красиво і глибоко точно написані. Все, що розділяє людей, навчає їх ненавидіти один одного — це, думаю, не від Бога.

  2. Ярослав:

    Цікаво було читати … особливо коментарі наших ультраправославних сестер та братів.
    Складається враження, що Свята Православна Церква в Україні без підкермовування та підтримки зі Сходу відразу ж з’їде в смердюче болото язичництва. Чомусь відразу ж згадується велика місія російського народу, ПетроІ, КатеринаІІ, Ленін, Сталін, Путін — вожді і правителі, «духовні авторитети» цілого світу. Всі жахаються оновлення, скрізь ввижається Лютер, а може просто протерти вікна чи очі, зрозуміти, що Соборна Церква і Російська імперія ніяк не корелюють, я б навіть образився як православний, колиб Господа і його Церкву ставили на одні терези з будь-яким державним чи соціальним формуванням. Україна протиставляється провосла’ю, а воно утотожнюється з Росією. Брехні це все, подорожуючи світом, відвідуючи православні церкви скрізь відчуваєш себе вдома! В Росії в Німеччині, зі Сходу на Захід України.
    Забули ми Кирила та Мефодія, як їх обвинувачували в їхній просвітницькій діяльності варварів,- тобто нас. Називайте мене як завгодно, але дайте можливість на власній землі молитись Богові рідною мовою. І до чого тут згадки про меншого сина, про сина, що вимахав до циклопічних розмірів і наступив батькові на горло, від цього сина Ви волієте вивести аксіому про історичну доцільність.
    А більший меншого б’є та ще й стусає за тим, що силу має …- це вся суть тут немає ніякого духовного підґрунтя. А церква ЗЕМНА – це соціальна інституція, що складається з людських істот, які???Правильно!- помиляються, вчиняють не по – Божому, не по-християнськи і т.д.

  3. Татьяна:

    Архиепископ Никон (Рождественский):
    «Много говорят ныне об “оживлении, обновлении” церковной жизни. Говорят все, кому вздумалось, хотя бы говорящий вовсе не жил сам церковной жизнью. И все эти разговоры сводятся к каким-то реформам в Церкви, к “выборному началу”, к “большинству голосов”, к перестройке всего строя церковной жизни. Но никто не ставит вопроса о том: имеют ли нравственное право говорить о жизни Церкви те, кто сам не живет в Церкви, не хочет знать ее уставов и канонов, всего ее уклада и основного начала ее жизни? В последнее время, заразившись модою на всякие преобразования, мы слишком замудрствовались и в самой Церкви стали прилагать мерку своих мудровании, забывая, что она — царство не от мира сего, как сказал Господь Пилату, что основные начала ее жизни непреложны, что касаться их преступно, что они вечны, как сама Церковь, и тот, кто отречется их, уже вышел из Церкви, перестал быть христианином. Вот почему, кто хочет говорить об оживлении (как будто Церковь может умереть, имея вечною своею главою Самого Господа Иисуса Христа!) или об обновлении церковной жизни, тот непременно должен вопросить самую Церковь: как она думала и учила от веков Апостольских и даже до нашего времени о том, что благопотребно для ее процветания и в настоящее время? Иначе он вступит на путь Лютера и его единомышленников, которые, как теперь стало несомненно известно, были под сильным влиянием врагов Церкви — масонов — и потому порвали с древней Церковию все, что еще служило хотя бы только видимым образом в латинской Церкви связью с небесной Церковию. Вот чего должны бояться все наши “обновители”, “оживители”, “преобразователи” церковной жизни, если хотят оставаться верными сынами Православной Церкви. Если они — сыны ее, то от них прежде всего и требуется сыновнее ей послушание. Иначе они окажутся самозванцами, которые способны будут вызвать раскол в недрах церковных. Непокорный сын уже перестает быть сыном; он даже и не наемник, а, по слову Христову, человек, совсем чуждый Церкви: аще Церковь преслушает брат твой, буди тебе яко язычник и мытарь…»

  4. Алена:

    Вот мне нравятся наши люди, вроде бы Вам писали без оскорблений. К чему эти выражения я не понимаю. Должна сказать церковь не Windows её обновлять не нужно. Наше дело молится , а вы врядли относитесь к высшим церковным иерархам дабы решать что в церкви «оновлювати».

  5. Парафіянин:

    Підтримую автора. Не слухайте клікуш. Вони думають, що лише на літургії не можна палати гнівом, а в коментарях — можна. Нам усім ще є багато чому вчитися, і багато що є оновлювати у нашій церкві.

  6. Алена:

    «Метра, павза» — автор, вивчіть український правопис.

  7. Альона:

    Алена! Клавіатуру протріть від «соплєй» і вкажіть станцію метра, до якої треба їхати, шоб не «апаздивать».

    Татьяна Reply:

    Автору действительно нужно приезжать на службу вовремя, тогда бы он услышал, что о.Виталий давал возгласы не только на церковно-славянском,но и на украинском, и на греческом. И на литургии люди молятся, а не пылают «великопісним гнівом» и не строят планы мести.
    P.S.Ближайшая станция метро «Выставочный центр», а там и пешочком можно пробежать (для здоровья полезно).

  8. Алена:

    Украденая украинская суббота, пока читала сопли на кулак наматывала… надо же буду теперь осторожней, не знала что священники ездят чтобы ключи отбирать)) Совет автору ездить на метро дабы на службы не опаздывать!

Добавить комментарий

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

Яндекс.Метрика