Автор: Володимир Волковський

10 червня 2012 року у Інституті релігійних наук св. Фоми Аквінського відбулося зібрання Богословського клубу на честь св. Максима Сповідника, який перервав свою роботу на тривалий час. Темою зібрання було поняття духовності: розгляд якого намічався у поділі на два акценти, теоретичний – що ми розумієте під духовністю, з чого для нас складається поняття духу та духовності, звідки ми беремо духовний досвід і духовну практику, чим відрізняється духовність та релігійність, та практичний – як ми особисто кожен духовно розвиваємося, що ми робимо для того, щоб стати духовнішими.

Участь у зібранні клубу взяли поряд зі старими членами клубу отці-домінікани з інституту, Ю.Чорноморець, та студенти інституту і просто гості.

Першою тема була озвучена Аліною Матюшиною як відношення духовності та релігійності – духовність є чимось внутрішнім, релігійність – зовнішньою формою, подібною до ритуалів і обрядів. З цієї думки почалася теоретична частина зустрічі, колективне розмірковування над тим, що ж є духовність. Було поставлене питання про межі поняття духовного (чим відрізняється духовне як таке, суто специфічне явище, від таких явищ, як психічне, тілесне, якими займається психологія та фізіологія), та запропоновані різні думки. Особливо активно  у обговоренні прийняли участь Юрій Чорноморець, п. Ольга Заєва, Євген Пілецький, отці Петро Балог та Петро Октаба ОР, ваш покірний слуга, автор замітки, та інші.

Кожен із виступаючих висловлював своє розуміння духовності. При цьому виокремилися три напрями поглядів, які об’єднували три групи присутніх.

Перша група під умовною назвою «інтелектуалістська» або «раціоналістична», яку складали Юрій Чорноморець, п. Ольга Заєва та автор замітки, зосереджували свої тези довкола філософсько-раціонального поняття духовного та його особливостей. Духовність означувалася як специфічний вимір людської природи, поряд із фізіологічним та психологічним вимірами, який окреслює специфічно людську здатність до пізнання, діяльності та буття. При цьому опозиція «духовне-релігійне» критикувалася через її стереотипність та масовість, яка призводить до забуття автентичного сенсу слів «релігія» як «спосіб єднання-зв’язку людини з Богом» (Цицерон), та продукування протестантського за походженням, але попсового за поширенням визначення релігії як якогось комплексу обрядів та ритуалів, який начебто не тільки не має внутрішньо спільного із духовністю, але ще і відверто протистоїть духовності.

Друга група, представлена Євгеном Пілецьким та Владом Хмельницьким, виступали із спробами деконструкції поняття духовного з позицій постструктуралізму та аналітичної філософії. Ця група заперечувала поняття духовного як специфічного явища, доводячи, що духовність – це просто назва, яке позначає різні, часто суперечливі людські концепти, при цьому концепти нечіткі та неоднозначні. Під духовністю вони розуміють просто спосіб називання, який позначає певну сферу почуттів, міркувань, ідей, відчуттів, настільки розмазану і непевну, що жодного спільного визначника добачити там неможливо. Коли людина каже щось про духовне, вона радше хоче висказати щось, про яке в неї не вистачає слів, якесь специфічне відчуття, для чого застосовує цей неоднозначний маркер «духовність». Пілецького активно підтримував вигуками Влад Хмельницький, який вважав, що промова Пілецького по суті і є єдине варте уваги у всій зустрічі.

Третя група, що складалася із отців-домініканців та більшості присутніх, очікувала не теоретичних релігійно-філософських дискусій, а ділення християнським духовним досвідом. Отці-домініканці  висловилися у жанрі, прийнятному для них і для «теоретиків», розповіли про свій духовний досвід, про способи духовності у Католицькій Церкві. О. Петро Октаба наголосив, що духовність у всіх своїх виявах за природою походить від Святого Духа, який дає дар Духа, викликає духовне, скрізь, і всі прояви духовного начала передусім, у принципі, походять від Святого Духа, від Якого походить сам людський дух, чиїми явищами є різні способи духовності. Він також відмітив особливу важливість молитовного читання Біблії та життя у Церкві для «розпізнання духів», для тверезого, критичного осмислення різних проявів духовного. О. Петро Балог розповів про різні способи духовності у Католицькій Церкві (бенедиктинську, францисканську, кармелітську, («домініканської нема!»), єзуїтську духовності), як способи духовного зростання особи у вірі.

Посередині зустрічі розгорнулася теоретична полеміка щодо реального існування духовності. Пілецький розповів про теорію віртуальних образів, де духовність, духовне, зрештою саме людське Я – це є віртуальний образ, який витворює мозок і який ми здатні оперувати. Цей образ витворює ілюзію, що існує реально Я, і щось відмінне від матеріального буття. Насправді реальність Я – це ілюзія, яка продукується дифракцією віртуального образу, який здатен мати референцію стосовно самого себе. Цей звернений на себе спосіб реферування є причиною подвоєння споглядача та споглядуваного, причиною «здатності» людини «споглядати себе» та свій внутрішній світ, як дещо обєктивне, трансцендувати себе відносно себе. Фактично це виглядає як іманентна шизофренія, яка лежить у природі таких істот, як людина, що здатні продукувати віртуальні образи і здійснювати з ними різноманітні дії. Теорію Пілецького може зрозуміти кожен, хто мав справи з програмуванням і комп’ютером.

Натомість п. Ольга Заєва, відомий ЖЖ-блогер, полеміст проти Дулумана, чисто філософськи ретельно підійшла до справи і задала питання – хто ж таки споглядає, хто є той, що здатний бачити віртуальний образ? Вона виступила фактично із позицій трансцендентального Я у феноменології, де Я як точка сингулярності самості та особистості, Я як підмет будь-якого Я-висловлювання, тобто Я як фігура впорядкування світу у будь-якій нашій діяльності, те, що являє мене як такого, поза моїми відчуттями, поняттями, досвідами, квінтесенція мого Я-буття – має трансцендентальну природу, яка може збігатися у точку, але постійно існує і не може бути описаним за допомогою жодного опису, тому що жоден опис має на умі описуючого, який описує явище, тобто навіть коли хтось здатен трансцендувати себе для опису будь-якого Я, виникає парадокс відкритої системи, яка здатна рефлексувати над собою і бути вищою за власну природу і власне існування. Ця унікальність людини як істоти, яка здатна себе мислити і себе заперечувати, яке є центром дій, незалежним від речового буття – справедливо була відмічена п. Ольгою як фундаментальний моментом доказів будь-якого буття Бога і будь-якої духовності. Будь-яке спростування атеїзму та невіря спирається на доведення онтологічної інакшості Я як того, що усвідомлює, мислить, як того, про що я кажу «Я  і тільки Я». Практично межі Я розширюються у світ до нескінченості, тому реальне Я є емпіричне, психологічне, тілесне, і т.і. Доказовну вагу має Я трансцендентальне, той елемент, який лишається поза межами будь-якої моєї тілесності, психологічності, інкультурованості тощо. Те, що про що Кант казав – первинна аперцепція Я, спосіб упорядкування буття людиною довкола Я.

В результаті виявилося, що різні учасники очікували від зустрічі різного – одні чекали релігійно-філософського дискурсу, інші – суто християнського ділення досвідом заради взаємного навчання для зростання у Дусі, а треті (Є.Пілецький та В.Хмельницький) прагнули зруйнувати поняття духовності. Після деяких спроб ведучого Віталія Сидоркіна повернути розмову у практичне русло учасники поступово розійшлися, будучи в принципі задоволені тим, що богословський клуб відновив свою роботу.

Підсумовуючи, варто зазначити, що попри все, на зустрічі було піднято дуже багато цікавих питань, як теоретично-філософських, так і апологетичних, так і пастирсько-аскетично-практичних, так що – очікуємо наступного зібрання! І сподіваємося, що наступного разу воно буде більш визначене, як тематично, як жанрово, так і у питанні учасників. І бажаємо ведучому натхнення у пошуках!

Фото: Вікторії Лященко

2 Responses to Відродження молодого богослов’я під знаком Духовності

  1. otto di guerra:

    То что Я имеет трансцендентальную природу, совсем не подразумевает собой существования Бога. Это хорошо доказывают дзэн буддийские апологеты. Я не против идеи о существовании Бога, просто есть и такая точка зрения. В народе говорят, что всяк кулик свое болото хвалит. Чисто интеллектуально можно доказать что хотите, но выбор каждого всегда останется за сердцем. Это и продемонстрировали участники дискуссии. Каждый хорошо защитил свою точку зрения, но разошлись каждый при своем мнении.

  2. Интересная дискуссия. Было бы удобно, если бы в подобных встречах можно было бы участвовать виртуально (при помощи веб приложений типа Скайпа).
    Грамотно написанная статься. Спасибо.

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика