Автор: Ігор Дзюба, православний християнин та гітарист гурту Holy Blood

Про рок-музику в контексті православ’я уже говорило багато людей, зокрема протодиякон Андрій Кураєв. Але щодо металу, сказано майже нічого не було, і в свідомості багатьох людей, а особливо людей церковних, укорінилася низка стереотипів щодо цієї музики.  Спробуємо в них розібратися.

Коли я був малим, при появі на екрані волосатих дядьків з гітарами, що високо завивали, дорослі мені казали: «Не можна слухати таку музику, вона славить сатану!». Де захований корінь такого переконання?  Розглянемо тексти батьків цього стилю, гурту Black Sabbath.

В однойменній пісні однойменного альбому гурту Black Sabbat зустрічаємо наступні слова:

«Satan’s sitting there, he’s smiling

Watches those flames get higher and higher

Oh no, no, please God help me»

Тут бачимо згадку про сатану та опис його дій, але автор пісні просить допомоги у Бога. В наступній пісні цього альбому розповідається про деякого чарівника, який проганяє злі духи та перетворює сльози в радість:

«Evil power disappears

Demons worry when the wizard is near

He turns tears into joy

Everyone’s happy when the wizard walks by»

Питання виникають до текстів пісні «N.I.B./Basically»:

«Some people say my love cannot be true

please believe me, my love, and I’ll show you

I will give you those things you thought unreal

The sun, the moon, the stars all bear my seal

Now I have you with me, under my power

Our love grows stronger now with every hour

Look into my eyes, you will see who I am

my name is Lucifer, please take my hand»

Тут Люцифер зображується позитивним персонажем, який переконує в дійсності своєї любові. Пісня ж “After Forever” взагалі чисто євангелізаційна:

«Could it be you’re afraid of what your friends might say

If they knew you believe in God above?

They should realize before they criticize

that God is the only way to love

I think it was true it was people like you that crucified Christ

I think it is sad the opinion you had was the only one voiced

Will you be so sure when your day is near, say you don’t believe?

You had the chance but you turned it down, now you can’t retrieve»

Як бачимо, у хлопців своєрідна філософія, де сатана поганий, а Бог і Люцифер хороші. Заплутано, але сатанізмом це назвати не можна. Тим більше після звинувачень їх у цьому учасники гурту повісили на себе хрести, в знак причасності до християнства. Відомий факт про те, що деяка окультна організація запрошувала їх у свої ряди, від чого ті категорично відмовились, пропри погрози прокляття.

Тексти Deep Purple взагалі питань не викликають. А назва пісні “Hallelujah” говорить сама за себе. Теж саме стосується і Led Zeppelin. А король шок-року Alice Cooper в деяких інтерв’ю публічно заявив, що є християнином. В інтерв’ю англійській газеті «Sunday Times» в 2001 році на питання про те, як бунтарський шок-рокер може бути християнином, Купер відповів, що пити пиво легко, рознести свій номер в готелі теж не важко, а от бути християнином – це важке випробування: це і є справжнє бунтарство.

Але біля джерел металу стояли й інші гурти, творчість яких з впевненістю можна назвати християнською. Зокрема гурт Petra, який утворився в 1972 році в США студентами Християнського навчального центру. Тексти їх пісень – це євангелізація та прославлення. Теж саме стосується християнського heavy metal гурту Stryper, в яких у свій час на розігріві виступала Metallica. Але можна далеко не ходити, а згадати радянських православних хлопців гурту Трубный Зов, справжніх мучеників за Христа. На початку 80-х вони грали в Ленінграді хард-рок і несли Добру Новину:

«На Гологофе страданье и плач

На Голгофе ликует палач

Там мучения в страшных скорбях

Умирает Христос за тебя»

За свою діяльність учасники Трубного Зову були успішно позвані до суду і посаджені за ґрати. Завдяки західним християнським організаціям хлопцям надали політичний притулок в Англії, де принаймні вокаліст Сергій Баринов живе досі і служить своїм талантом Богу.

Основна буря протесту християн стосується творчості black metal гуртів, які дійсно відверто пропагували і пропагують сатанізм. З’явився цей стиль у 80-х з виходом альбому гурту Venom “Black Metal”. Цей вид металу найбільш поширений в Норвегії і характеризується неоязичницькими та антихристиянським текстами. Лідер і єдиний учасник гурту Burzum Варг Вікернес в 1992 році спалив у своїй рідній Норвегії 8 церков. Але і в цьому стилі існують християнські гурти, такі як Antestor, Vaakevandring, Horde, Holy Blood(рання творчість) , Crimson Moonlight, Frost Like Ashes, Frosthardr, Sorrowstorm, Kekal, Drottnar, Dark Endless, Wintersoul, Slechtvalk. Християнам в цьому жанрі приходиться не солодко, оскільки вони постійно підпадають під гоніння як з боку християн, так і блекерів. Історія знає немало мучеників за Христа, які були побиті або навіть вбиті “колегами” блекерами за євангелізацію, протест проти сатанізму та неоязичництва.

Взагалі Захід багатий християнами в усіх видах металу. Найяскравіші представники: As I Lay Dying (metalcore), Underoath (emocore), Immortal Souls (black/death), Petra (hard rock), Stryper (heavy metal), Antestor (black), Illuminandi (folk metal), Seventh Star (hardcore) та багато інших.

В Україні підйом християнських гуртів був найбільшим на початку 2000-х років, але на жаль лише серед протестантів. Проте їх творчість змінила життя багатьох молодих людей, а деяких, зокрема мене, привела до православ’я. Найвідоміші представники: Holy Blood, Евроклідон, Пророки,  Drozdы, Опозиція, Фактор 150. Лідер гурту Holy Blood Федір Бузилевич займається служінням для неформалів, де виступають християнські гурти, читаються проповіді. На проповіді запрошуються навіть православні священики, через що служіння можна вважати міжконфесійним. Відсутність суто православних метал гуртів в Україні можна пояснити трохи інакшим розумінням творчості серед православних, яке характеризується відсутністю прямих євангелізаційних текстів. Але існує багато гуртів, учасниками яких є православні християни, що в своїх піснях торкаються різноманітних тем.

Не можна тут також не згадати про унікального металіста – італійського монаха капуцина Сезаре Боніцци (Cesare Bonizzi). За словами самого брата Сезаре, любов до важкої музики зародилась у нього близько 15 років тому під час відвідин одних з концертів групи Metallica. Тепер у 62-річного капуцина, що проживає в Мілані, є свій музичний колектив, який нещодавно випустив альбом з назвою Misteri.

Як розповіли учасники групи, спочатку вони поставились до ідеї взяти в групу ченця скептично. Проте, всі їхні сумніви розвіялися вже після п’ятихвилинного спілкування з братом Сезаре. За їхніми словами, Боніцци поширює таку сильну енергетику, якою могли б позаздрити багато початківців-музикантів. Як повідомляється, недавно «брат метал» взяв участь у фестивалі Gods of metal в Італії, де виступав на одній сцені з такими групами, як Iron Maiden, Judas Priest і Slayer. Найближчим часом він має намір послати нову пластинку свого колективу в дарунок Папі Римському.

На сьогодні більшість металевих гуртів взагалі не прив’язуються до якоїсь ідеології. Із сатанинською тематикою серед них дуже малий відсоток, до того ж мізерна кількість таких можна дійсно назвати сатанистами, більшість же – просто грають на публіку і для них це нічого не значить.

Наступний стереотип – викликання металом аґресії та ненависті. Треба погодитись, що дійсно такі речі мають місце, оскільки металу притаманні аґресивні, драйвові рифи, підсилені гітари з дисторшном, та швидкий темп барабанів. Але чи дійсно це так погано, як декому здається? Кожну річ можна використати як на добро, так і на зло. Ножем можна різати хліб, а можна вбити людину. Можна мати багато грошей і витрачати їх лише на свої задоволення, а можна допомагати ними бідним. Давайте подивимось, що каже про гнів свт. Іван Золотоустий:

«Внутрішній жар вкладений в нас, як деяке жало, щоб ми скреготали зубами проти диявола, щоб направились на нього, а не щоб повставали один проти одного» [1]

«Ти гнівливий? Будь таким по відношенню до своїх гріхів, бий свою душу, бичуй свою совість, будь суворим суддею і грізним карателем своїх власних гріхів. Ось користь гніву; для цього Бог і вклав його в нас» [2]

«Для того і дав нам Бог в озброєння гнів, щоб ми не власні тіла поражали мечем, але щоб встромлювати все його вістря в груди диявола. Встроми туди свій меч по саму рукоять; якщо хочеш, (встроми) і рукоять і не виймай його ніколи звідти, навпаки, приєднай ще й інший меч. А це станеться тоді, коли ми будемо шкодувати один одного, коли будемо миролюбно налаштовані один до одного» [3]

А також авва Євагрій Понтійський пише:

«Гнів по природі призначений на те, щоб воювати з демонами і боротись зі всякою гріховною сластю. Тому Ангели, збуджуючи в нас духовну сласть і даючи вкусити блаженства її, спонукають нас направляти гнів на демонів; а ці, ваблячи нас до мирських пожадливостей, заставляють воювати гнівом з людьми, наперекір єству, —щоб розум, поморочившись и обезмислившись, зробився зрадником чеснот» [4]

Як бачимо, гнів, або ненависть теж дана нам Богом, щоб ми її спрямовували на боротьбу з сатаною, на боротьбу зі злом. Тому все залежить від людини, як цим користуватись. Тому аґресія в творчості може бути спрямована на протест проти несправедливості, на боротьбу за життя, або в ж навіть на боротьбу з сатаною, про що співає багато християнських гуртів. Енергія, яка властива важкі музиці, повинна надихати слухачів до активних дій, робити їх гарячими. В Апокаліпсисі Івана Богослова 3:15-16 читаємо: «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст…». Характер важкого металу – це передусім справжній чоловічий характер, який закликає до бою. На наше життя – це суцільна боротьба, особливо це стосується християн. Цікаво те, що в наведених нами вище словах Івана Золотоустого присутня не лише аґресія проти диявола, а навіть деякий момент образного насильства (про меч).

Згадаємо слова Апостола Павла у посланні до Єфесян 6:11-17:

«Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти вітоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру. А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже»

Несприйняття важкої музики християнами та й багатьма мирськими людьми полягає в консерватизмі, в страху перед новим. Більше тисячі років у православ’ї була під анафемою нота «сі», доки її не привіз з Європи Петро І, і всі хори співали на шість нот. Цікаво говорить про такий консерватизм  (та й про перший «наш» стереотип) отець Алєксандр Мєнь у відповіді на питання чи пов’язана рок-культура, рок-мистецтво з окультизмом, сатанізмом:

«Раз существует рок-литургия, следовательно рок-музыка не является  par exens , так сказать, по существу сатанинской. У меня есть пластинка с, вот, Beatles : отличная! Замечательная! Вдохновенная! В Польше ее исполняют. Прекрасная. Современная молодежь…во..одни понимают, другие –нет. Вот. Вы знаете, я однажды с друзьями, коллегами, спел наши некоторые песнопения  православные моим друзьям старообрядцам. Они говорят: да что это у вас, какие-то пляски просто?!  Правильно. Потому что у них совершенно другая мелодическая основа поэтому. Они так поют: Христо-о-о-ос  воскре-е-е-се из ме… это будут полчаса петь. А у нас можно секунду, это как марш поется! Каждая эпоха и каждая культура имеет свой ритм. Вот.. и  когда поется пасхальный канон, вы наверное на Пасху были, слышали, поется быстро-быстро, во.. это взято Римским-Корсаковым в “Снегурочку” : “Воскресения день, просвятимся люди…Пасха… Пасха” и так далее. Вон. Это почти плясовая музыка. А найдите пластинку с, болгарскую кажется, с пасхальными песнопениями, византийскими, созданными в XI веке.

Вам покажется, что вы слышате муэдзина, что это поют масульмане какие-то. Это растянутое восточное пение… значит каждая культура, каждая эпоха имеет право создавать то, что ей созвучно. Вот наш Митрополит Ювеналий, недавно выступая по телевизору, ему задавали аналогичный вопрос, он говорит: ”Если….вот молодежь, я не понимаю этой музыки, но если она может в этом выразить как-то свое…свой дух – то прекрасно.” Возьмите вы оперу Jesus Christ- Superstar – отвратительное там…либретто, безумные слова – Слава Богу, что их никто не понимает! – вот, но музыка – отличная и  она местами очень одухотворенная, живая. Просто великолепная! Значит дело не в рок-музыке, а в том  как она употребляется. Демонической можно было сделать даже симфоническую музыку, очень хорошо, преспокойно – сделать ее оккультной. Давайте вспомним Скрябина. У Скрябина были идеи…а ведь он не рок-музыку писал! Скрябин прямо ориентировался на оккультизм, он был антропософом, вот.. но он без всякого рока достигал….вот…» [5]

Третій стереотип – про алкоголізм та наркоманію металістів. Я особисто металіст і з металістами тусуюсь і бачу, що рівень вживання алкоголю в таких колах нічим не відрізняється від того, який у «звичайної» молоді. А щодо наркоманії, то я взагалі не знаю жодного металіста наркомана. Навпаки – у музикантів, що грають важку музику, їх заняття забирає багато часу і душевних сил, тому їм не до наркоманії, так само і їх шанувальники – у них є стержень, за який зачепитись. Наркомани і алкоголіки є серед відомих музикантів, але стиль, в якому вони грають не має значення, має значення інше – гроші і слава, які їх зіпсували. Загалом, такий стереотип склався завдяки так званих панків, які по суті такими не є, просто будучи гуляками та неробами прив’язують свій стиль життя до рок-культури.

Тому треба сьогодні Церкві треба навпаки підтримувати молодих християн, музичні смаки яких ідуть в ногу з часом, заохочувати їх до творчості, щоб розширювати сфери впливу православ’я. Адже Христос помер за всіх людей і не можна закривати до Нього дорогу людям, що мають інші погляди на мистецтво. А мистецтво – великий Божий дар, даний нам, створеним за Його образом і подобою. Тому будемо працювати на Божій ниві, не зважаючи на темних людей зі схоластично-пуритансько-пострадянськими поняттями.

[1] – Иоанн Златоуст, святитель. Творения. Т. 11. СПб., 1905. С. 20.

[2] – Иоанн Златоуст, святитель. Творения. Т. 11. СПб., 1905. С. 20-21.

[3] – Иоанн Златоуст, святитель. Творения. Т. 11. СПб., 1905. С. 124.

[4] – Добротолюбие. 2-е изд. Т. 1. М., 1883; 3-е изд. М., 1895.

[5] – Выступление на художественной выставке «Метасимволизм» творческого объединения «Колесо», 5 февраля 1989г., http://alexandermen.ru/pan.html


No tags for this post.
 

6 Responses to Важкий метал і християнство

  1. Рок-музика ще може бути деяка, а от важкий метал треба подумати…

  2. «схоластично-пуритансько-пострадянськими поняттями»

    автор хоч розуміє, що він нагородив?
    як це — пурітансько, схоластично, та ще й пострадянське? це все одно, що сказати, про щось, що воно ваххабітсько-атеістсько-постфеодальне.

    Ithlian Reply:

    Firiel, ви б похвалили автора за статтю, а не придирались до фраз. Пан Ігор дуже добре написав. Я сам металіст і християнин віри євангельської(правда, на жаль, більше по вірі, ніж по ділах), тож теж терплю тиск зі сторони близьких. Думаю, ця стаття все прояснить.

    Ithlian Reply:

    Трішки не там написав… sorry…

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика