Вступ

Від  закінчення останньої світової війни (1945 р.), яка була чинником глобального переформатування світу, пройшло майже 70 років. В згаданім відрізку часу творення світової історії, було чимало викликів плину політичного життя, які в короткочасі свого існування створювали враження чинників дієвого впливу на буденність історії. Але як показав час, сплеск подій не в змозі був порушити баланс сил політичних систем, і світ незворушливо утримувався в правовому полі взаєморозуміння і поваги. Глобальну стабільність світу не спромігся схвилювати навіть розпад такого колосу як Радянський Союз і різка зміна філософії життя в новоутворених державах. Та відома істина: «немає нічого вічного під сонцем», проти волі мешканців Землі вступає у свої права, і на  початку третього тисячоліття,  в державі яка є географічним центром європейського континенту стрімко виникають бурхливі події, які поставили світ перед фактом неминучих глобальних змін. Наслідком яких буде не тільки поява немалої кількості нових  держав на азійському континенті, але остаточно сформується духовно-політичний портрет України.

Україна — арена боротьби

Після занепаду Києва, як політико-економічного та духовного центру, територію бувшої Київської Русі століттями роздирали держави-сусіди. На її території уже багато віків ведуть свою кроваву боротьбу світогляди європейський та азійський. Також в кровавому місиві на теренах України добивалися своїх пріоритетів вікові антагоністи: православ’я та  римо-католики.

Плодом цієї непереривної  політичної та духовної боротьби на тернах України стало формування полінаціональної спільноти, ядром якої є етнічні українці з спорідненим, але не однорідним менталітетом, який на заході близький до європейського, а на сході має посилені відтінки азіатчини.

Проєвропейський менталітет західних українців формувався в постійній боротьбі з експансією західних держав з часів Київської Русі.

Вклад у привнесення рис азіатчини в менталітет східних українців, почався з монгольського фактору. Пізніше наклали свій відбиток чотири століття російської експансії, яка виразилися в масових заселеннях східних земель переселенцями з російських регіонів специфічного і далекого від людської моралі контингенту.

Так складалася історія держави в минулому. А в наш час, до характерних чинників нестабільності Української держави з минулого, додався повітряно-космічний шлях над територією України, який в мілітарних цілях, так як він найкоротший, намагаються скористатися і Росія і Європа. Це відновило ризики України стати знову ареною боротьби міжцивілізаційного масштабу.

Передумови нової боротьби цивілізацій

Чергові протести в Україні, які взяли свій початок в кінці 2013 р. та продовжилися в 2014 р. виявилися доленосними для Європейської та Азійської цивілізацій. На  долю України випало бути початком нового переформатування світу. Потужний вибух Київського Майдану розбурхав світову спільноту і трансформувався в протистояння двох цивілізацій. В цій боротьбі кожна із  цивілізацій, має вагомі аргументи для обґрунтування причин конфронтації.

Росія лукаво називає територію України своєю «исконною», а українців «братским народом». Насправді народи різні, це не скривається російськими істориками [1], а словесним братанням прикриваються меркантильні цілі.

Причина «братской любви» Росії до України започаткувалася в 1654 р. Згодом, після юридичного приєднання до Росії, Україна стала головним донором інтелектуальної складової процесу розвитку імперії.

Велика кількість добре освіченого духовенства в київських закладах була першими учителями та засновниками навчальних закладів не тільки серед титульних в імперії слов’янізованих угро-фінів (росіян) [2], але і серед інших азійських народів імперії. Духовенство з українським корінням, своєю невтомною працею зміцнювало  культ царя та славу імперії. Також немало високих чинів, як царського, а пізніше більшовицького урядів, що творили імперію, були вихідцями з України [3]. Козацькі полки з України внесли значний вклад у розширенні  південних територій імперії. Окрім того, українські землі завжди були житницями імперії.

В роки Радянської влади Ленін спочатку відпустив Україну, але швидко схаменувся і війська Муравйова дали початок нової  експансії.

Регулярне, в основному примусове, переселення українців у віддалені райони імперії, сприяли потужному промисловому розвитку цих регіонів. Українці також відзначилися колосальним вкладом в розвиток космічної галузі Радянського Союзу.

Робиться не малий вклад в розвиток збройних сил Росії і в наш час. Україна, до часу виникнення конфлікту, продовжувала поставляти Росії: ракети-носії, в тому числі, ядерних зарядів та значну кількість функціонально закінчених компонентів новітніх військових виробів, вузли для кораблів військово-морського флоту, авіаційні двигуни.

Найбільш значима галузь імперії — нафто-газова промисловість, в основному забезпечується фахівцями українського походження.

Та окрім функції донора інтелектуалів та фахівців різних сфер життя російської держави, в кінці ХХ століття Україна стала надважливою дистанційно-розділяючою територією, здатною в значній мірі убезпечити європейську територію Росії від розгрому у випадку сучасної війни. Нова функція, пасивного захисту території Росії, з’явилася в України завдяки розвитку військової ракетної техніки та перегляду військовими штабами блока НАТО і США стратегії ведення війни в сучасних умовах.

З появою потужної зброї масового враження на Заході зрозуміли: весь сенс сучасної війни між могутніми   опонентами — недопущення запуску ракет  противником. Нове розуміння війни поставило військових перед необхідністю розробити легкі ракетні комплекси, які можна було б швидко транспортувати в будь-яку точку планети, будь-якими транспортними засобами. Приведення до готовності нових комплексів повинно займати декілька хвилин. Заряд боєголовки повинен забезпечувати знищення або максимальне пошкодження тільки цілі. Зрозуміло,  така зброя повинна бути високоточною.

Наукові пошуки забезпечили новим розробкам бажані параметри. Новітні  ракети здатні  влучати у кватирку вікна за сотні кілометрів від місця запуску. Пускові установки ракет нового покоління, здатні базуватися на всіх видах транспорту, а оптимізований заряд зброї забезпечує мінімально можливі враження цивільного населення.

З берегів Рейну до стін Кремля, разом із підготовкою до пуску, стало можливим доставити заряд менше ніж  за десять хвилин. Така новина у минулих 80-их стала шоком для керівництва Радянської імперії. Адже для перехоплення новітніх ракет не залишається ніякого часу, а це гарантовано забезпечує поразку.

До речі, можливості перехоплення сучасних ракет у західних військових, не кращі ніж у Росії.

Майбутня війна, по новій стратегії Заходу, надає перемогу тому, хто спроможний нанести удар першим такою  кількістю ракет, якої достатньо для одночасного виведення з ладу ракетних і авіаційних сил противника та його основних енергогенеруючих підприємств.

Гуманізм до населення на території супротивника, в сучасній війні, забезпечує не «любов до ближнього», а тривіальна економія коштів, при раціональному використанні дорогої техніки. Адже населення переможеної держави, при необхідності, завжди можливо буде покорити авіацією і остатками запасів ракет, без особливих втрат живої сили переможця.

Новітня війна нагадує дуель — влучний перший постріл не дає опоненту шансів на відповідь.

Силу нових технологій осмислила Росія, і після застою, спричиненого розвалом Радянського Союзу, взяла курс на мілітаризацію та нове «собирание земель». Але амбітним мріям нових «собирателей» на заваді стали події в Україні.

Нерозумна внутрішня і зовнішня політика ставленика Москви, та нестримне бажання прогресивної частини населення держави, відірватися від вікової опіки слов’янізованих угро-фінів, спонукали українців повстати з колін. Метою повстання стала вимога влитися у європейську сім’ю. Українці вбачають у Євросоюзі свого рятівника від намагання азійського менталітету утримувати їх в стані меншовартості і штучної асиміляції.

Для Москви приєднання України до Європи означає: зупинення притоку людських ресурсів, здатних підняти на сучасний рівень розвиток науково-технічного прогресу, що нанесе значний збиток мілітаристичним планам — це одне.

Друге — виникне реальна можливість, для Заходу, в будь-яку мить встановити ракети на північно-східних кордонах України. Присутність останніх позбавляє  Москву виплеканих мрій, націлених на «собирание земель», для відтворення імперії.

Захід, пройшовши у свій час історичний етап розвитку і занепаду імперій, вибудував нові правила міждержавних взаємовідносин, які базуються на принципах політичних і правових погоджень та домовленостей між державами, з врахуванням законів економічного розвитку. Міждержавні стосунки на Заході виключають із спільноти насильство одних над другими, та прояв «братской любви» по правилам «Русского мира».

Побоюючись втратити свої цивілізаційні надбання, Захід налаштований рішуче захищати їх. Він буде захищати свої принципи на випередження, не очікуючи розпалення подій. Тому, що у випадку просовування мілітарного впливу Росії до західних кордонів України, військова безпека Європи значно втрачає свої можливості.

Створення нового комплексу безпеки, здатного адекватно реагувати на глобальну небезпеку, яка може виникнути на відстані декількох десятків кілометрів від кордонів Заходу — перспектива витрати значного часу і непомірних капіталовкладень. А політичні обставини можуть скластися так, що результатів нових розробок можна і не дочекатися.

Найближче майбутнє

Крутий поворот в історії України визвав поспішні, необдумані дії Росії. Проявився азійський менталітет, який виставив відкрито на показ свою сутність і стан певного ступеня суспільного розвитку: обов’язкова авторитарність очільника і заборонені Богом та відкинуті європейською спільнотою: ненависть і жорстокість до ближнього.

Їх ненависть має коріння в нездатності зрозуміти причин вищого розвитку європейської цивілізації, а жорстокість визвано тим же відповідним рівнем суспільного розвитку, на стадії якого підсвідомі інстинкти покоренню грубій силі, сприймаються за природній закон співіснування в суспільстві.

Волею долі в Росії склалася ситуація в якій на вершині влади з’явився очільник — патріот своєї імперії, та тонкий знавець ментальної підсвідомості своїх громадян. Це дало йому можливість психологічно поєднатися в єдине ціле з колективною підсвідомістю своїх громадян. Результат симбіозу вражаючий: маси через особу очільника виражають свою волю, очільник через маси — безперешкодно діє у всіх сферах життя імперії. А разом вони відроджують імперію, та просовують на світову арену її гегемонію.

Підґрунтя для гегемонії, пострадянської Росії, вже створено: олігархи приневолені служити ідеям імперії;  подавлений внутрішній сепаратизм;  проведена розправа з Грузією;  вдало виграна газова війна з Україною, за одно і Європі показано було хто править світом; другий політичний наступ на Україну, фактично установив васалітет; взятий курс на повне переозброєння і оновлення структури та стратегії збройних сил імперії (Государственная программа вооружения на 2011–2020 годы). Все це, та багато інших мілітаризованих  дій допровадило Росію до анексії Криму, та ескалації конфлікту на східних кордонах України.

Крим, сам по собі — головна біль для завойовників. Він потребує матеріального постачання широкої номенклатури. Забезпечення номенклатури потреб господарства Криму морським шляхом, не тільки нерентабельне, але і реалізувати фізично в найближчий час Росія буде неспроможна. Також до суто економічних проблем, загарбниками набуто політичну проблему — кримські татари.

Анексія Криму по суті створила економічну блокаду його, без втручання зовнішніх сил, а якщо врахувати ще й міжнародну блокаду, то зрозуміло, що перед Кримом природньо повстане питання: «за что боролись?»

Для недопущення кримського бунту, Росія вимушена буде опередити незадоволення і «взяти Рубікон», тобто відкрито напасти на материкову Україну, щоб як мінімум, забезпечити сухопутне сполучення з Кримом. Максимум подій — зміщення кордонів Росії до територій Молдови.

Через те, сценарій добровільного відступу Росії від України — неможливий. Відступитися від України — означає сісти за стіл переговорів з Україною та обговорити проблему економічної допомоги Криму —  це означає «впасти у власних очах» після стількох здобутків згаданих вище. Як тоді бути з гегемонією?

На жаль, Росія засліплена своїм самовозвеличенням. Дійсно правдивий вислів: якщо Бог хоче покарати, то забирає розум.

Надія імперії на те, що Захід з меркантильних міркувань поговорить і перестане, не має під собою основи. Захід, не так дуже давно, вчили такі відомі вчителі, як Гітлер, а згодом Сталін і Хрущов. Тому Захід не дозволить поступового знищення своєї системи.

З огляду на сказане, можна впевнено стверджувати: як тільки збройні сили Росії перейдуть  материковий кордон України, і факти нової ескалації стануть для світової спільноти беззаперечні, світ не простить свавілля повстаючої імперії. Вона загине, як держава.

Зникнення з політичної карти світу багатовікового пригноблювача України створює ілюзію початку активного прогресування держави. Адже західний світ надасть Україні так необхідні кредити (в цьому можна не сумніватися, скептики будуть присоромлені), — за допомогою яких, здавалося б, почнеться розбудова держави до рівня європейської цивілізації. Дай, Боже, щоб так сталося!

Чому це ілюзія? Тому, що потрібно буде потратити декілька років на втихомирення сепаратистів, які остануться без зовнішньої підтримки, але із значним внутрішнім бунтарським потенціалом. Достатнього для серйозної експлуатації демократичних лозунгів, в своїх злонавмисних меркантильних цілях, що безумовно буде чуттєво гальмувати впровадженню планів розвитку в регіонах. А подавити їх силою, буде означати втрату демократичних надбань, окроплених кров’ю патріотів, пролитою за звільнення від деспотизму внутрішнього і зовнішнього.

Але тимчасова незлагода  не вплине на відношення Заходу до України.

Окрім того, до власних негараздів України  прилучаться проблеми світу, до яких Україна не буде мати відношення, як невпливова держава, але вони переформують весь хід планів розбудови. Фактором, який поламає плани розбудови — Китай.

Китай, як і Росія, посилено нарощує свій військовий потенціал теж з 2011 р. («Біла книга» Міністерство оборони КНР за 2011 р.), чим викликає занепокоєння у світі, особливо реалізацією ядерної програми.

На думку російського воєнного експерта Віктора Єсина,  Китай здатний з власного виробленого матеріалу виготовити до 3600 ядерних боєголовок. А деякі західні експерти вважають, що Китай зрівнявся в кількості ядерних зарядів з Англією і Францією разом взятих, що забезпечує йому третє місце в п’ятірці ядерних держав [4]. Окрім цього, Піднебесна не обтяжена міжнародними угодами про обмеження кількісті вироблення урану і плутонію, придатного для виготовлення зброї.

Швидкий темп  зросту економіки і ядерного статусу виводить КНР на глобальний статус супердержави з певними амбіціями на світове панування. Тому для Китаю, після війни Заходу і Росії, відкриється реальний шанс розправитися з ненависним йому Заходом. Втрата Заходом значної кількості ракетного потенціалу, створить ілюзію легкої перемоги над ним і  спонукуватиме КНР до агресії. Але високі технології візьмуть верх, — Китай розпадеться на осколки.

Захід після війни з Китаєм буде потребувати значної відбудови. Це заподіє відмову надання фінансових кредитів і інших форм допомоги Україні.

Розбудовувати Україну українці вимушені будуть власними силами.

Що розбудовувати, з чого починати?

Розбудова України за всі роки незалежності, на перекір очікуванням українців, виявилася справою, на перший погляд, майже непідйомною.

Немалу долю в гальмуванні розвитку держави, внесла власна частина громадян, яка духовно не поєднує себе з українцями. Найбільше прикро те, що це ті люди, які народилися, виросли, отримали освіту, і працюють в Україні. Нажаль, таких людей чимало, які нехтують всім українським. Вони — одні активними, а інші пасивними діями, стимулюють посилення занепаду держави. Та на щастя, в Україні все таки переважають здорові сили, які хочуть бачити свою державу цивілізованою та заможною.

Щоб ці бажання матеріалізувалися, необхідно, щоб суспільство сприйняло як програму своїх дій, головні вектори розвитку (духовний, політичний, економічний, мілітарний) і  поступово, в комплексі, намагалося впровадити їх в життя.

Починати потрібно з духовності, від неї залежить сила внутрішньої енергії людини. За духовністю, і паралельно їй, повинен ставитися політичний вектор. Разом вони впливають на ефективність економіки. А рівень мілітаризації держави підпорядкований політичній волі та можливостям економіки.

Парадокс реалізації наведених пріоритетів в тому, що вони повинні втілюватися комплексно, паралельно, і в той же час вони розвиваються послідовно один за одним.

Розглянемо все по порядку.

Духовний вектор

Релігія в будь-якому суспільстві займає ключове місце і немає значення, яка це релігія. Але є такі люди, які запевняють інших в тому, що вони в ніщо не вірять. Вони не атеїсти, бо не вірять в людський геній, вони — згідно їх тлумачень: просто живуть. Насправді, такі люди вірять в Мамону (бога багатства). Розуміння «багатство» в кожного своє. В одних це золото, гроші …, в інших — безсрібництво, яке в потрібний час конвертується у матеріально відчутні блага Мамони.

Релігія, як ніщо інше, має сильний вплив на людину. Всі без винятку релігії, являються стрижнем, навколо якого будується світогляд людини. Немає релігії — немає сенсу життя. Люди, які дійсно порвали з релігією закінчують життя суїцидом.

Історично, а вірніше Божим Промислом, склалося так, що з давних давен домінуючою релігією України стало грецьке православ’я. Православна Церква відіграла значну роль у становленні Київської Русі на рівень цивілізованого світу, та у виживанні русинів-українців, як етносу, в умовах повної відсутності своєї державності, і у побудові Московської імперії.

Актуальність православ’я для цивілізаційного розвитку держави не зменшилася і в третьому тисячолітті, про це свідчить проявлення його активності  на теренах України з перших днів існування молодої держави.

Різновекторне політичне насичення  православ’я в Україні, в кінці другого тисячоліття, привело до нового його розколу. Утворилися дві Церкви. Ієрархія церкви розколу повністю порвала з Москвою, стала на шлях розбудови і назвала себе:  Українська Православна  Церква Київського Патріархату  (УПЦ КП). Ієрархія канонічної церкви  привласнила собі спрощену назву: Українська Православна  Церква (УПЦ), в якій не згадується підпорядкованість її до Московського патріархату, але це не ослабило впливу Москви на неї.

А вплив був настільки сильний, що в перші роки піднімаючої  держави переважна кількість священства і адептів УПЦ, на перекір реальності, з амвонів і просто в спілкуванні з людьми, переконували їх про відсутність в Україні будь-якого історичного підґрунтя для її виникнення, про штучне створення території, державних символів, мови, непридатність мови для перекладу на неї богослужебних книг, та навіювали пастві багато чого іншого із творчої області «фентезі».  Проте культуру Росії та її політичний лад, тими ж адептами, не тільки прославлялося, але і ідеалізувалося. Все це робилося без огляду на реальні історичні факти та совість, теж за допомогою «фентезі».

Апогей прояву впливу відбувся в 2004 р., тоді пошесть меншовартості України і українського народу не оминула навіть такі вагомі осередки духовності і скарбниць найбільших святинь України: Києво-Печерську та Почаївську лаври.

Але, по Божому Промислу, 2004 р. став знаковим періодом для України. Українці вперше, як нація, вийшли на політичну арену світу, і заявили, що вони намагаються стати повноправним членом цивілізованого світу. Це стало можливим завдяки усвідомленню більшості громадян, що Україна — реальна держава. А українська нація — це люди будь-якого національного походження, які проживають на теренах держави України, і своїми діями проявляють підтримку на укріплення суверенітету своєї держави.

Чисельна перевага проукраїнської більшості 2004 р. була незначна, тому проросійська меншість, будучи агресивною під проявом своєї азійської ментальності, в короткий час після знакового 2004 р. змогла взяти зверхність, і завела свої правила розбудови України.

В державі почалося відверте попрання законів і усталених норм суспільного життя. Особливу вдячність адептам проросійської частини УПЦ за підтримку, «православний» вождь держави виразив через захоплення земель Межигірського монастиря і заборонені відбудови цієї знакової історичної пам’ятки на своєму місці. До речі, монастир бере свій початок в Х столітті, і був започаткований першим Київським митрополитом Михаїлом [5]. Також, за надання всесторонньої  підтримки, була «віддячена» Києво-Печерська лавра — під час служіння, у вівтарі, час від часу, біля престолу перебували службові собаки [6].

Відчуваючи підтримку влади, та зловживаючи толерантністю проукраїнських громадян, в багатьох монастирях та парафіях духовенство відкрито проповідувало хто в жорстких формах, хто ліберально, всесвітнє значення Росії і ницість України.

Наслідки такого духовного наставлення громадян, певною частиною священства всіх рангів УПЦ, ми маємо можливість бачити з 2004 р., а практичне втілення побачили в 2014 р. у пролитті крові представників різнополярних світоглядів. Український сепаратизм, який є прямим наслідком теорії «Русского мира», і ініційований та палко підтриманий Росією, своїм кровавим компресом почав охолоджувати голови багатьом прихильникам чужих культур.

Пролита кров, незалежно з якої сторони барикади, взиває до духовенства і духовних лідерів всіх конфесій України, про необхідність переосмислення політичних вподобань та працювати на створення нової, єдиної, високодуховної української нації, а не майбутніх нових сепаратистів,  зразка 2004—2014 рр.

Розмови про відділення Церкви від держави є нісенітницею. Церква, як об’єднання громадян  може існувати тільки в суспільстві. Вона повністю залежить від держави: починаючи з права на діяльність, і закінчуючи узаконенням культових споруд. І навпаки: Церква прямо впливає на стан суспільства — що посіяла, те і пожинає. А відтак: статус Церкви в державі — це частина державної політики. Відповідно, держава і Церква разом повинні співпрацювати у  царині виховання громадян. Тому потрібно задуматися про певні реформи. А власне:

  • Можливо, необхідно буде провести люстрацію, без відкриття та провадження кримінальних справ. Ті представники духовенства, які були причетні до пропаганди зміни статусу України, повинні піти за штат, або, якщо ієрархи, то на покій  (відсторонення від обов’язків без заборони на право звершувати таїнства), а бажаючим покинути територію України, таку можливість надати, і можливо навіть допомогти коштами.
  • Ввести систему стимулювання діючого духовенства всіх признаних державою конфесій.

Адже немало є парафій, в яких у духовенства  не достатній  дохід для утримання себе і своєї сім’ї. Тому необхідно встановити  відповідну платню духовенству. Можна запозичити досвід оплати, який проводиться за кордоном [7]. При тому, будь-які пожертвування громадян своїм духовним наставникам, які не перевищують законом визначеної суми, що збільшують особистий дохід душпастиря повинні оставатися поза оподаткуванням.

Джерелом коштів для платні, повинні стати роботодавці, сплачуючи певний податок, який нараховується з обороту коштів більшого певного розрахункового рівня. Також будь-які виключення, що дають можливість уникнути оподаткування — не допустимі. Адже кожний роботодавець хоче мати не тільки якісний, фаховий персонал, але і добропорядний. А це вимагає виховування не тільки фахового але і духовного.

Відповідно, роботодавець повинен оплачувати роботу душпастирів так само, як і роботу вчителів. Взявши на себе державну підтримку цієї ключової верстви населення, держава буде мати моральне право проконтролювати їх діяльність, та вимагати конкретної співпраці з громадами в піднятті певного сегменту соціальної сфери життя.

  • Підтримати і узаконити ті реформісткі початки співпраці духовенства з громадськістю, які вже добре проросли на теренах України, та сприяти утворенню нових  форм живої співпраці духовенства з громадськими спільнотами.
  • Законодавче заборонити нав’язливий прозелітизм, який, до речі, часто практикується протестантськими конфесіями.
  • Відбудувати символ становлення Києва на шлях цивілізації: Десятинну Церкву.
  • Відбудувати символ древності християнства в Києві та козацької слави  Межигірський монастир на його історичній території. Також на його базі, деякі споруди монастиря  спеціалізувати, як  медичні заклади міністерства охорони здоров’я для тих, що постраждали здобуваючи волю України та їх перших членів родини (жінка, чоловік, діти).
  • Держава повинна прикласти максимум зусиль для становлення патріарха в Києві, а такі можливості після падіння Росії реальні.

Політичний вектор

Значення політичного напрямку не менш важливе. Спільнота держави повинна мати чітко окреслені політичні  директиви, які однозначно описують: міждержавні стосунки, принципи зовнішньої політики, базис внутрішньої політики, критерії взаємодії політичних поглядів суспільства і економіки. Директиви потрібно не тільки оголошувати, а й формувати у свідомості людей.

В царині політичній  без люстрацій не обійтися. Це повинна бути багаторазова, мирна фільтруюча акція, яка повинна продовжуватися до встановлення громадського порядку. Ефект від політичної люстрації можливий тільки при умові, коли безлад стане набридати значній кількості членів суспільства, тоді суспільна думка стане набирати чіткі риси певної політичної спрямованості суспільства. А для цього необхідний певний час, бо на початковій стадії безладу, багато громадян, в тому числі, дійсні патріоти ще не можуть зрозуміти віянь історичного часу.

Після розгрому Росії, без сумніву, пріоритетним політичним намаганням буде максимальне зближенням з Євросоюзом. Безумовно, в України є політичний потенціал здатний сформувати з українців повноцінну європейську націю. Та швидкий перехід з Євразії в Європу можливий тільки при всебічному сприянню Заходу.  Але у випадку послідуючого протистояння  з Китаєм, Захід стане не спроможний повноцінно вплинути на політичний стан України. Україні прийдеться опиратися на власні сили, а це призведе до відновлення та розвиток тих внутрішніх сил, які власне кажучи і не дали українцям зникнути з політичної мапи світу — сили ініціації самостійності.

Як показала історія не одного століття, західна Україна не спромоглася, попри великий тиск європейських сусідів, влитися в Європу ні як складова частина держав завойовників, ні як самостійна європейська держава у складі великої  європейської сім’ї.

Теж саме і зі сходом України: не зважаючи на монгольський фактор, а пізніше на чотири століття Російської експансії, на масові постійні заселення царями та більшовиками східних земель переселенцями з російських регіонів специфічного, далекого від людської моралі контингенту, виростити повністю проазійське, проросійське населення, а в радянські часи «советского человека» не вдалося. Дух українства виявився не піддатливий волі зовнішніх сил.

Не вдавалося і не вдається, зовнішнім недоброзичливим силам підпорядкувати українців духовно. Намагання римського престолу підпорядкувати собі українців призвели до надлому певної частини населення. Тобто, папам, з допомогою політичного тиску, та за допомогою кровавих розправ, вдалося нав’язати перехідний період для зміни віросповідання — унію. Але унія подальшого свого розвитку не отримала, її послідовники відмовилися безоглядно забути православну віру — віру своїх волелюбних пращурів.

Не відставала від  Ватикану і Москва,— вона, коли силовою розправою, коли шантажем та підкупами, примушувала українців облишити Константинополь та підпорядковуватися Московському патріархату. Підпорядкувати поталанило, та не вдалося загасити вільний дух українства, за наслідком якого Москва у ХХ столітті утримала два вагомі розколи у своєму патріархаті: Українську Автокефальну Церкву (УАЦП) та Українську Православну Церкву Київського Патріархату. А ті, що залишилися в лоні Москви, в значній своїй мірі, не приховують свого наміру, при певних обставинах, розпрощатися з «Русским миром».

Економічний вектор

Досягнення економіки в масштабах всієї спільноти держави, повністю залежать від досягнень духовного і політичного векторів, високий рівень яких значно знижує рівень ризиків корупції та творить правову державу. Це безумовно спонукуватиме громадян до творчого підприємництва, і тим самим розвине економічний потенціал держави.

Сама по собі економіка повинна  включати в себе прикладну науку (для обслуговування розвитку нових технологій) , виробничу сферу та сферу обслуговування. Певна частина всіх трьох сфер економіки повинна, при потребі, контролюватися державою прямим втручанням. З розвитком економічного стану обов’язково необхідно вкладати кошти в розвиток академічної науки (створити потужні базові лабораторії для надання можливостей творчим громадянам реалізовувати свої задуми, які не підлягають тематиці прикладних наук).

Мілітарний вектор

Розвиток мілітарного вектору у державі, після весни 2014 р., може визвати заперечення тільки у ворогів України. Цей напрям залежний від політичного вектору, а реалізація його підлегла економіці, відповідно, структура мілітарного вектору аналогічна структурі економіки.

Післямова

Український народ, в основі своєї ментальності, має невичерпну енергію і вікову спрагу до утворення та розбудови своєї держави.

Господь зглянувся на свій багатостраждальний народ, на його уповання кращої долі, і визначив йому місце під сонцем. Але разом з тим дав і випробування, пройшовши які, окроплена кров’ю Україна або займе місце серед цивілізованих і рівних суспільств, або після трагічних подій, роздроблений і духовно знівечений український народ знову підпаде під владу тих, хто молиться «за мир на Украине», благословивши військо на братовбивчу війну з українцями та надіється, що «не встретит ожесточенного сопротивления, которое приведет к крупномасштабным столкновениям» [8].

Але ми, українці, віримо, що Бог не залишить Україну і допоможе побороти зло, яке насунулось на нашу державу.

Список літератури

[1]     Федосеев Ю. Русь и Золотая Орда [Електронний ресурс] / Русь доордынская: гл. 5 — [151 c.]. — Режим доступу: http://read24.ru/pdf/yuriy-fedoseev-doletopisnaya-rus-rus-doordyinskaya-rus-i-zolotaya-orda.html. – Назва з екрану. [Дата звернення: 06.05. 2014].

[2]     Федосеев Ю. Русь и Золотая Орда [Електронний ресурс] / Русь доордынская: гл. 5 — [142 c.]. — Режим доступу: http://read24.ru/pdf/yuriy-fedoseev-doletopisnaya-rus-rus-doordyinskaya-rus-i-zolotaya-orda.html. – Назва з екрану. [Дата звернення: 06.05. 2014].

[3]     Толочко П. Украинцы в России [Електронний ресурс] / П. Толочко — Режим доступу: http://2000.net.ua/2000/aspekty/vzgljad/88253. – Назва з екрану. [Дата звернення: 07.05. 2014].

[4]     Лузянин С. «Ядерное возвышение» Китая. Между мирным и военным атомом? [Електронний ресурс]. —Режим доступу: http://www.mgimo.ru/news/experts/document242853.phtml. – Назва з екрану. [Дата звернення: 06.05. 2014].

[5]     Сойкинъ П. Православныя русскія обители / Полное иллюстрированное описаніе всъхъ православныхъ русскихъ монастырей въ россійской имперіи и на Афонъ/ П. Сойкинъ / репринтное изданіе . — Санктъ-Петербургъ. : Воскресеніе, 1994. —  593 с.

[6]     Павел (Лебедь) Митр. Вокруг Церкви собираются люди, которые создают свои политические партии [Електронний ресурс]. —Режим доступу: http://izvestia.kiev.ua/ru/article/21058. – Назва з екрану. [Дата звернення: 06.05. 2014].

[7]     Как и сколько зарабатывают священники разных стран? [Електронний ресурс]. —Режим доступу: http://religions.unian.net/religionsworld/572699-kak-i-skolko-zarabatyivayut-svyaschenniki-raznyih-stran.html – Назва з екрану. [Дата звернення: 06.05. 2014].

[8]     В Церкви рассматривают миссию России на Украине как миротворческую [Електронний ресурс]. —Режим доступу: http://www.interfax.ru/ifx.asp?id=8a85517e-64d4-b84e-ab2a-fee4ee8ce663. – Назва з екрану. [Дата звернення: 07.05. 2014].

07. 05. 2014  р.                                                                                                                                                                                                              Олександр Шимкевич

Tagged with:
 

2 Responses to Значення України для світу та її шлях у майбутнє

  1. jasvami:

    Духовний аспект взаємовідносин України з Росією полягає в гонінні «драконом червонним» «Жінки зодягненої в Сонце» за те, що народила Христа другого приходу.
    «Жінка зодягнена в Сонце, в ногах якої Місяць, а на голові — вінок з 12-ти зірок» — Україна, в підніжжі якої Місяць — символ Мусульманської релігії Криму, а голова — в Европі, символізованої кругом з 12-ти зірок.

  2. […] (Повний текст в статті Олександра Шимкевича: «Значення України для світу та її шлях у майбутнє» http://bogoslov-club.org.ua/?p=6493 […]

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика