Автор: Юліана Лавриш

Революція гідності триває, тільки тепер вона перебуває на етапі не лише боротьби за територію, а й безпосереднього захисту людини, її життя, а особливо — внутрішньої духовної гармонії. І у цьому контексті також важливо звернути увагу на основні месиджі Церкви.

9 травня у Донецькій області сепаратисти застрелили о. Павла Жученка. Про це у своєму твіттер-акаунті написав головний редактор видання «ОстроВ» Сергій Гармаш. За свідченнями журналіста, отець прийшов на блок-пост, щоб знайти порозуміння. Порозумітися з терористами не вдалося. Ще одним підтвердженням цього є хакерські атаки на ключові веб-ресурси Української греко-католицької церкви. Нагадаємо, що наприкінці минулого року веб-ресурси Церкви «переживали» дос-атаки, зараз відбувається проникнення на сервер і злом. Минулого тижня посилання на офіційний сайт  автоматично відкривало ресурс із сепаратистськими гаслами і зневагою Церкви. «Нам погрожували, що не забудуть про події в Одесі, хоча УГКЦ не мала до цього жодного стосунку. Як під час подій на Майдані, так і сьогодні, Церква посідає активну громадянську позицію, стоячи на стороні правди і справедливості», — зазначив у спеціальному коментарі для «Дня» керівник Департаменту інформації УГКЦ о. Ігор Яців.

Попри злочинні напади духовенство намагається запропонувати власну модель «антитерористичної операції». Перше — єднання внутрішнього міжконфесійного простору у прагненні миру. Приклад — унікальність молитовного намету у Донецьку, де разом моляться християни і мусульмани. Також духовні лідери закликають українців обов’язково взяти участь у президентських виборах, адже обрання очільника держави зможе попередити ситуацію. У коментарі для телеканалу «24» Патріарх Філарет зазначив: «Чому Росія не хоче, щоб у нас відбулися вибори? Тому що знає, коли нема глави держави, її легше розхитати». «На порозі нової ери в історії України, в яку тепер вступаємо, мусимо чітко усвідомити собі цю відповідальність за загальне благо. Інакше будуть даремними жертви наших дідів і батьків, Небесної сотні, а також духовне піднесення Майдану», — наголосив у медіа Блаженніший Любомир (Гузар).

«День» поцікавився у представників духовенства та релігійних експертів, яку модель виходу із існуючої кризи пропонує Церква.

«ЦЕРКВА НЕ МАЄ ПРАВА МОВЧАТИ»

Лідія МІДИК, часопис «Патріярхат»:

— Ми опинилися у ситуації, коли уряд надто малослівний і ще більшою проблемою є те, що охоплені протистояннями області його голосу чути не хочуть. Люди дезорієнтовані всюди, а на сході — й поготів і, на мою думку, якщо б Церква, зокрема Православна церква Московського патріархату, вірянами якої є мешканці проблемного регіону, взяла на себе роль такого собі «комунікатора», то «диванні» прихильники федералізації, симпатики Росії, люди, які не визначилися зі своїми поглядами, або просто байдужі, могли б сприйняти її слово. У такому разі ситуація могла б змінитися на користь збереження цілісності України. Якщо б Церква промовляла до них замість урядовців — був би, мабуть, шанс владнати конфлікт. Іншої сили, прийнятної для них як посередник-миротворець, на горизонті подій зараз просто нема.

Зрозуміло, що для заходу і центру України терористичні акти, що тривають уже кілька тижнів у Донецькій та Луганській областях, є очевидним злом, із яким треба боротися на різних фронтах. Та, на жаль, не є вони однозначним злом для частини мешканців згаданих регіонів. У цьому разі, будь-яка Церква не має права мовчати і зобов’язана називати чорне чорним. Але питання — що конкретна Церква в особі її ієрархії вважає гріхом чи злом у глобальному контексті?

Звісно, промовляти до радикалів, які зі зброєю в руках борються за від’єднання Донбасу від України, — виглядає марною справою, особливо якщо пригадати собі випадок із убивством православного священика на Донеччині. Надія на те, що проросійські активісти дослухаються до духовенства — дуже примарна, але є.

«ЗЛО ЗАВЖДИ Є ПЕРЕМОЖЕНИМ»

Лука КАРПЮК, прес-секретар Львівсько-Сокальської єпархії УПЦ (КП):

— Говорити про це доволі важко, як важко й узагалі сприйняти те, що переживає зараз Україна. І не слід говорити про схід, південь чи захід країни, не можна й далі штучно її розділяти: що стосується одного регіону, те стосується всієї держави і кожного її громадянина. І тут позиція Церкви важлива, бо Церква — це те, що всіх нас об’єднує навколо віри в Єдиного у Святій Тройці Бога. Але Церкву потрібно чути, дослухатися до неї. Церква говорить про любов, правду, прощення, справедливість, миротворців називає блаженними. І бачимо, що наш народ сприймає це, українці, справді, прагнуть жити за такими моральними принципами. Ті ж люди, що розпалюють ворожнечу і проливають кров, вони не українці, вони не християни, вони скоріш антихристи, бо свідомо й відкрито постали проти закону Христового, відповідаючи на братню любов, лютою ненавистю.

Звісно, Церква не може закликати чинити збройний опір агресорам, але слід знати, що фактично існуюча війна є для нас війною на захист держави, віри і правди, і ставати на захист своєї землі є святим обов’язком кожної людини.

Церква ж зі свого боку посилено молиться за мир, молиться за спокій душ усіх полеглих українців під час підступних злочинних нападів на наші землі. Молитва — ось справжній голос Церкви. Молитви про мирне небо і припинення кровопролиття лунають сьогодні по всіх храмах і ми повинні вірити у їхню силу і в милосердя Боже. Українці відстоюють правду, а правда не буває посоромлена, як і зло завжди є переможеним — це Божественна істина. Отже, так і буде.

«ЯКЩО СВЯЩЕНИКИ ПІДТРИМУЮТЬ ПИТАННЯ ПРО ВІД’ЄДНАННЯ ПЕВНИХ РЕГІОНІВ ВІД УКРАЇНИ, ВОНИ ДІЮТЬ ЯК ДИВЕРСАНТИ»

Ієромонах МАРКІАН (Каюмов), прес-секретар Львівської єпархії УПЦ (МП):

— Протягом усіх останніх подій в Україні, починаючи ще з осені минулого року, ми спостерігаємо за тим, як Церква, усвідомлюючи своє високе покликання, намагається донести до всіх сторін протистояння свою миротворчу позицію. Проте, на жаль, як бачимо, голос жодної із конфесій залишається не почутим — наслідком чого стали численні жертви, загибель сотень людей. Із самого початку я наголошував на тому, що Церква не може бути з народом чи залишатися осторонь його життя, оскільки Церква і є народ! Тому й не дивно, що священики завжди там, де є її чада. Бачимо, що цей аспект усвідомлюють ті, хто прагне громадянської війни, і слова про мир та пошук компромісів цим загадковим сценаристам не до душі. Яскравим прикладом цього стала загибель одного із отців на Донеччині.

Щодо конкретних дій терористів — тут все чітко визначено. Всеукраїнська Рада Церков, у якій цьогоріч головує УПЦ, засвідчила своє визнання тимчасовій київській владі і тепер діючим кордонам нашої держави. Тому, коли священики підтримують питання про від’єднання певних регіонів від України, вони діють, якщо прирівняти Церкву і армію, як диверсанти. Адже навіть у тих регіонах, де більшість населення не згідне із сучасною політичною ситуацією, ієрархи нашої Церкви закликали і Київ, і регіони почути одне одного і вирішити непорозуміння шляхом переговорів, а не стріляниною чи захопленням адміністративних будівель. Але чомусь «гарячі голови» не чують голосу Церкви, не бачать відвертих її дії, адже сам факт єдності, наприклад кримських єпархії з УПЦ, мав би говорити сам за себе, тим більше, гадаю, що і єпархії Донбасу залишаться в тому ж самому статусі, що і є наразі.

«ЗЛОЧИНЦІ, ЯКІ ЗІ ЗБРОЄЮ В РУКАХ ПОРУШУЮТЬ І ДЕРЖАВНІ, І ДУХОВНІ ЗАКОНИ, — Є ТЕРОРИСТАМИ»

Отець Ігор ЯЦІВ, керівник Департаменту інформації УГКЦ:

— Церква сьогодні є чи не єдиною суспільною інституцією, яка впродовж тривалого часу має незмінний авторитет. Ми пригадуємо події майданних подій, коли представники Всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій брали участь у круглих столах, щоб розпочати діалог, як із тодішньою чинною владою, так і з опозицією. І такий мирний пошук порозуміння мав певні плоди; адже ціна людського життя набагато вища, ніж будь-які інші інтереси. Церква вийшла на Майдан, оскільки там були люди, які мирно захищали свої права, на що мають право як згідно із світським, так і Божим законом. Сьогодні важливо розділяти дві окремі групи: мирних протестуючих, які виходять на майдани своїх міст із прагненням протесту проти ігнорування влади різних періодів, яка експлуатувала їх виключно як електорат для власних політичних амбіцій. Друга група — злочинці, які зі зброєю в руках порушують і державні, і духовні закони, є диверсантами і терористами. Безумовно, що усі ми сьогодні маємо обов’язок захищати свою свободу і незалежність, проте і сьогодні основний мотив звернення Церкви — пошук мирного розв’язання конфлікту. Із історії життя народів, із біблійних розповідей, розуміємо, що зброя не завжди успішний інструмент. Так, шукати мир — важко, проте це більш ефективний спосіб, оскільки попереджує страждання і втрати.

Продовження теми: Як Церква дивиться на події на Сході України?

Юліана ЛАВРИШ
Рубрика:
Газета:

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика