Короткі відомості про походження Патріарха

Згідно з даними patriarchia.ru Патріарх Московський і всієї Русі Кирило (в миру Володимир Михайлович Гундяєв) народився 20 листопада 1946 р. в Ленінграді (С.-Петербург), в родині священика. Старший брат Володі Гундяєва  Микола Гундяєв протоієрей, професор С.- Петербург­ської духовної академії,   настоятель Преображенського собору в м.  С.-Петербурзі.

Обидва брати Микола й Володимир зробили блискучу церковну кар’єру, яка співпала у часі з деякими послабленнями ідеологічних устоїв радянської влади.

Церковна кар’єра, в період з 60-х і початку 80-х рр., була складною справою. Вона потребувала не тільки фахових знань, але і певних пожертвувань деякими принципами совісті на жертовник Комітету Державної Безпеки (КДБ) — найвпливовішої структури Радянського Союзу. Запрошення до  співпраці з КДБ в 60-х роках вже відбувалося не грубими методами, як при Сталіну, коли священика могли просто визивати до відділку  НКВС (Народний Комісаріат Внутрішніх Справ)  і в ультимативній формі пропонувати співпрацю з органами.

В часи становлення на кар’єрний шлях братів Гундяєвих КДБ діяло підступно, м’яко, – все складувалося так, ніби само по собі. Немало священства попадалося на своїй жадобі до предметів розкошів того часу або на скритій антисоціальній поведінці в побуті. До речі, п’янство, розгнуздана поведінка, аморальні поступки священства заохочувалися, але коли по мірках КДБ порушень ставало достатньо, з священиком велася ідеологічна робота, яка спонукала  до початку співпраці. Рятуючи своє благополучне життя багато з них погоджувалися на співпрацю. Коли починалася співпраця, то прикрі випадки в житті священика покривалися патронатом з КДБ.

Для тих, що шукали дохідних місць, (а це, як правило були великі населені пункти) та шукачам кар’єри, уповноважені по справах релігії (була така посада в штатних розкладах обласних КДБ для нагляду за єпархіями) прямо пропонували співпрацю на обмін бажаного.

З доступних відкритих джерел не відомо, а із закритих мабуть не скоро матимемо можливість  дізнатись, яким чином у братів Гундяєвих були налагоджені добрі стосунки і здобута довіра у КДБ, без згоди якої не можливо було влаштуватися навіть прибиральником на завод. А тут йшлося про ідеологічний фронт, як тоді було прийнято висловлюватися про будь-яку релігійну або політичну діяльність. На ідеологічному фронті пильність більшовиків була особливо прискіплива.

Біографічні факти свідчать, що брати Гундяєві вже в молодому віці займали високі посади в структурі РПЦ. Так Микола Гундяєв у віці тридцяти трьох років був замісником голови Відділу зовнішніх зносин Московського патріархату, а Кирило (Володимир) у віці 25-ти років вже був представником московського патріархату при Всесвітній Раді Церков у Женеві, тобто був причетний до когорти особливих вибранців — тих, яким завдяки заслуженій високій довірі в партійних органах, надавалося право поїздок в країни, про які тоді казали: «капіталістичний табір».

З огляду на сказане можна вважати, що велика дружба і повне взаєморозуміння між Патріархом Кирилом і бувшим співробітником КДБ, а нинішнім президентом Росії — Володимиром Путіним, базуються на серйозному підґрунті.

Біографія Патріарха насичена активною і динамічною діяльністю, в якій не обійшлося і без гучних скандалів: торгівля тютюновою і алкогольною продукцією, згадування імені Патріарха в судовому позиві, пов’язаному з його квартирою. Не обійшла стороною ЗМІ і пристрасть Патріарха до розкошів: автомобілів та годинників.

Але особливої уваги заслуговує його церковно-громадська діяльність, яка злилася в єдине русло з імперським баченням  розвитку держави. Тісна співпраця Кирила з проімперськими силами сучасної Росії дала свій значимий результат, який вилився у комплексну працю «Русская доктрина» (РД). [1].

«Русская доктрина» — це відбудова імперії

Доктрина була створена в 2005 році під егідою фонду «Русский предприниматель».

20 серпня 2007 р. «Русская доктрина» стала предметом публічного обговорення на щорічному форумі «Всемирного Русского Народного Собора» (ВРНС). В підсумковому протоколі Собору[2] сказано: «На Соборных слушаниях было признано, что главные инициативы ВРНС последних лет и стратегия «Русской доктрины» во многом созвучны друг другу».

«За время, прошедшее с момента создания «Русской доктрины», многие из вошедших в нее идей оказались востребованными государственными институтами и деятелями, политическими партиями, общественными объединениями России».

Згідно з уставом ВРНС головою Собору є Святіший Патріарх Московський і всієї Русі, а в склад президії та ради Собору входять відомі російські політики та громадянські діячі, відомі вчені, високопоставлені військові, представники культури та освіти і ієрархи Московського патріархату.

Значиму вагомість «Всемирного Русского Народного Собора» для Росії, красномовно підкреслює участь президента Путіна В. В. в роботі VI Собору, присвяченого темі «Росія: віра і цивілізація. Діалог епох», який відбувся в грудні 2001р.

Офіційними творцями доктрини стали: економіст Андрій Кобяков, філософ Віталій Аверянов і журналіст Володимир Курченко (псевдонім: Максим Калашников) — співзасновники Центру динамічного консерватизму. Також було залучено велику кількість фахівців з різних сфер знань та громадської діяльності. Згідно «Декларации РД» в проекті було задіяно біля 70 співавторів та експертів, в число яких увійшли і священнослужителі.

Доктриною охоплено основні грані життя Росії (державність, духовність, національні питання, зовнішня політика, економіка, армія, культура, освіта, соціальна сфера) і пронизано їх жорсткою, однозначною ідеєю: «… создание иерархически-сетевой социальной ткани, сетевой империи на месте разрушенного “советского мира”, на основе лучших традиций Святой Руси, старой Российской империи, на основе достижений “советского народа”, то есть той же, что и раньше, что и всегда, сверхнациональной русской нации». [3].

Ідея створення наднаціональної руської нації не нова. Попередником її є відома ідея створення нової спільноти-нації під назвою «советские люди» з багатонаціонального суспільства Радянського Союзу на основі етнічних руських. Свого часу комуністичний режим вже намагався перемолоти національні традиції і особливості національних менталітетів і на їх обломках побудувати нову суспільну одиницю: «советский человек».

Необхідність побудови «сверхнациональной русской нации» в «Русской доктрине» обґрунтовується тим, що інші народи не здатні зрозуміти і тим більше сприйняти росіян до своєї спільноти: «Нас не примут за своих никогда просто потому, что мы в корне иные, у нас иная природа». [4].

В іншому документі, причетному до РД, теж наголошується, що росіяни не мають нічого спільного з навколишнім світом: «Мы – не Запад и не Восток, не окраина Азии и не младшие братья европейцев. Русский мир – особая цивилизация со своим лицом, по-особому смотрящая и видящая человека, общество, историю, Бога». [5].

Поштовхом до початку реалізації великої ідеї «сверхнациональной русской нации» в РД названі дві передумови, які витікають з «особливих, притаманних тільки росіянам», ментальних рис. [6].

В першій передумові говориться: «Мы в отличие от прочего человечества умеем жить и работать в немыслимых условиях».

Другу передумову автори Доктрини знайшли в: «в национальном русском характере. … В отличие от “добропорядочных наций” русские православные люди, к коим относятся даже внешние атеисты, наделены недюжинной и нетривиальной смекалкой (наследие жизни в сложнейших условиях), не боятся ставить предельные вопросы и охватывать умом необъятное».

Метою особливої наднації, за задумом творців «Русской доктрины» є відбудова імперії: «Цель новой Российской империи – не допустить униполярного мира (американской или китайской гегемонии), отстоять свою независимость, защитить сферы жизненных интересов (как минимум – в границах СССР) и вести дело к воссозданию империи». [7].

В РД задекларовано не тільки бажання створити наднацію, але і про особливу сакральну місію росіян. [8] Росію оголошено мірилом моральності для світу: «Великая Россия – цивилизация справедливости и милосердия».

А сам світ без Росії (на думку авторів) не має можливості на виживання: «Миссия народа России – быть хранителем заповедной земли, а через нее хранить мировую гармонию».

«В то же время миссия Русской цивилизации – удержать род людской от катастрофы. Спасая себя, великая Россия выручает все человечество».

Також росіяни повинні обожнювати свою державу тому, що: «Россия является для своего народа духовным символом такого же порядка, как Бог, Церковь, вера».

В доктрині приділяється значне місце політології релігії, тобто взаємовпливу політики і релігії.

В усі часи історичного розвитку людства релігія та політика чинять вплив на суспільство та будь-які формальні і неформальні утворення спільнот в суспільстві. А відтак вони вимушені взаємодіяти одне з одним. Взаємодія іноді набувала форми єдиного цілого управлінського організму державою, таким історичним прикладом є Візантія.

Вплив релігії на людину не залежить від належності людини до певної соціальної (класової) групи, та її політичного світогляду. Ця властивість надає  релігіям універсальності в об’єднавчому процесі людей для утворення політико-правових спільнот. Окрім того, сама структура релігійних організацій має риси мережі, що дає можливість швидко орієнтувати значні людські маси суспільства в потрібному ідеологічному напрямку. Також священство будь-якої релігії або конфесії, як правило, володіє незаперечним авторитетом. Все це у своїй сукупності спонукає політиків вступати в боротьбу за підтримку віруючих.

Велике значення  релігії на державотворчі та національноутворючі  фактори,  безсумнівно, врахували  автори «Русской  доктрины», що й виразили  в документах «Русской доктрины» :

 «Политическое становится, таким образом, необходимым условием для духовной жизни, духовного роста нации и каждого из ее членов». [9] (РД: Ч. 1, гл. 4).

 «Русская доктрина провозглашает несомненным условием будущего возрождения и усиления России – союз государства с Церковью и, с другой стороны, теснейший союз Церкви с обществом». [10].

Одночасно в РД пропонується жорстка правова оцінка для тих, що не розділяють релігійні почуття авторів: «Всякое публичное глумление над православием должно расцениваться государством не только как оскорбление религиозных чувств, но и как политическое преступление – посягательство на устои государства, на его традиции. Всякое содействие на государственном уровне отпадению граждан России от православия в иные конфессии, хотя бы и традиционные для России, а тем более в безбожие или деструктивные культы, должно рассматриваться как акт подрывной в отношении устоев России, антигосударственный и антинациональный». [11].

Цю особливу увагу авторів РД до духовно-морального стану імперії Кирило, будучи ще митрополитом Смоленським і Калінінградським, відмітив в своєму вступному слові на соборних слуханнях проекту «Русская доктрина» 20 серпня 2007 року: «Они предлагают обратить внимание на те духовно-нравственные и культурные основы, которые служили и продолжают служить прочным фундаментом российского государства на протяжении многих веков». [12].

Патріарх Кирило і «Русская доктрина»

Широкі можливості політичного монтування «Русской доктрины» в державну ідеологію та в церковне середовище відкрилися Кирилу з моменту  його вибрання Патріархом РПЦ (27 січня 2009 р.).

Він взяв на себе відповідальність за духовно-моральний сегмент  багатогранної «Русской доктрины», який автори представили одним із стовпових елементів.

Патріарх Кирило не тільки приєднався до палких послідовників доктрини, але приклав і прикладає не мало зусиль для її теоретичного розвитку та практичного втілення.

Під впливом Кирила сегмент духовності перетворився в самостійну концепцію та отримав назву «Русский мир», який став символом майбутнього імперського утворення. До речі, назва запозичена із тієї ж  «Русской доктрины».

Руський мір

Про те, що «Русский мир» є політичним проектом і його основна задача є підняття політичної ваги Росії у світовій спільноті, красномовно свідчать тези з докладу[13] Кирила від 3 листопада 2009 року: «Может ли Русский мир обеспечить для себя роль значимого игрока на мировой арене — сегодня и в будущем? Уверен, что может». 

«Верю, что только сплоченный Русский мир может стать сильным субъектом глобальной международной политики, сильнее всяких политических альянсов. Кроме того, без координации усилий государства, Церкви и гражданского общества мы не достигнем этой цели». 

В цьому ж докладі було  окреслено базовий геополітичний простір: «Ядром русского мира сегодня являются Россия, Украина, Белоруссия», і три основоположні складові «Русского мира»: «В основе Русского мира лежит православная вера» 

«Другой опорой Русского мира является русская культура и язык. К русской культуре может принадлежать и русский, и татарин, и украинец, и грузин, потому что она впитала традиции многих народов».

«Наконец, третьим основанием Русского мира является общая историческая память и общие взгляды на общественное развитие».

Озвучені Кирилом основоположні складові є надуманими, адже добре відомо, що видумане Патріархом ядро «Русского мира» (Україна, Білорусь та Росія) мають різне історичне коріння, – кожна з цих держав має свою історію і різні погляди на свій шлях в майбутнє.

Так, був історичний період, коли Московське царство, зміцнівши, декілька століть поспіль намагалося українців і білорусів силою, обманом і підкупами  зламати і навіяти їм, що вони є прямими нащадками угро-фінських та монголо-татарських племен, тобто – руськими.

А втім, що з того вийшло історичний час показав наглядно.

Але Кирило, закривши очі на історію, в своїх лукавих помислах просувається дальше, він підписується під вигаданою руською ідентичністю, в якій вже не має значення будь-яка етнічна ідентифікація, має значення тільки безапеляційна підтримка ідеалів імперії: «русский — это человек, считающий себя русским; не имеющий иных этнических предпочтений; говорящий и думающий на русском языке; признающий православное христианство основой национальной духовной культуры; ощущающий солидарность с судьбой русского народа». [14].

Сумлінно пропагуючи роками ідею «Русского мира» Кирило сформулював повне, кінцеве визначення терміну «Русский мир», яке озвучив 6 вересня 2014 р. в  передачі [15] «Слово пастыря»: «Русский мир — это и есть особая цивилизация, к которой принадлежат люди, которые сегодня себя называют разными именами — и русские, и украинцы, и белорусы. К этому миру могут принадлежать люди, которые вообще не относятся к славянскому миру, но которые восприняли культурную и духовную составляющую этого мира как свою собственную».

 «…Русский мир — это и духовное, и культурное, и ценностное измерение человеческой личности».

Окрім окреслення терміну, Кирило в своєму публічному виступі в ефірі відкрито назвав Україну головним ворогом «Русского мира»: «Одно это понятие — Русский мир — выводит из себя наших противников, в том числе и те националистически настроенные силы на Украине, которые пытаются в России видеть врага, а в Русском мире — страшную политическую доктрину, направленную на ограничение суверенитета Украины, на порабощение Украины Россией».

Також, не зважаючи на свій високий сан, Кирило не погидував особисто озвучити в ефірі брехливу інформацію про звірства українців: «И уж как достается всем, кто смеет употребить одно только словосочетание Русский мир!

Сейчас приходят трагические сведения о том, что иногда, допрашивая людей, эти люди из иного лагеря, которые не приемлют понятия Русский мир, спрашивают, искушая человека, не являешься ли ты сторонником Русского мира. И если тот мужественно отвечает, что да, его уничтожают».

Про що мовчить Патріарх Кирило 

Цивілізація воїнів

Як уже згадувалося вище, згідно з уставом головою «Всемирного Русского Народного Собора» є Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирило. З наведеного матеріалу видно, що він є палким ініціатором впровадження в життя програмного документу стратегічного розвитку Росії «Русская доктрина».

Але пропагуючи духовну частину Доктрини та втілюючи в життя її ідеологію, Патріарх старанно обходить задекларовані в РД програмні матеріали, які проливають світло на методи досягнення мети та побудови новітньої імперії під назвою «Русский мир».

Відповідно матеріалів РД, війна Росії на територіях іноземних держав є благословенною справою, була б тільки принагідна причина. А причина, на жаль, завжди знайдеться. Було б тільки бажання поставити в залежність собі народ вибраної країни-жертви. Адже в будь-якій країні завжди знайдеться група громадян, яка з певних мотивів проявляє незадоволення політичними діями влади: «– православие благословляет и войну, если эта война направлена на защиту гонимых и притесняемых, если она отстаивает справедливые ценности, если она останавливает агрессора, который силой навязывает другим свое решение мирских противоречий». [16].

Особливо потрібно відмітити задекларовану  в доктрині агресивну суть росіян, які є нацією, що апріорі несе горе своїм сусідам: «России нужно сделать ставку на то, что у нас всегда получалось лучше, чем у других. Ведь мы цивилизация воинов, мы можем и должны опереться на традицию славных побед русского оружия». [17].

Войовничий дух цивілізації воїнів і впевненість в свою особливу місію, однією Доктриною підтримуватися не можуть. Тому творці РД формулюють критерії патріотичного виховання дітей та засади права називатися «русским», які нагадують методики виховання Hitler-Jugend: «Русские дети должны расти уверенными в себе как носители национального начала, осознавая себя представителями великой цивилизации, исторической семьи, принадлежность к которой – великая честь. Причастность к русской нации, к русской культуре, к России как государству не должна рассматриваться как дарованная по рождению или легко приобретаемая вместе с гражданством – имя “русского” надо заслужить …» [18].

Після об’явлення себе воїнами та можливість отримати безвідмовне благословення очільника руського православ’я на військові дії, підбурило авторів РД до оголошення ворогів «Русского мира» і розподілення їх по рангам: «России в XXI веке угрожают противники четырех типов: воздушно-космический (США), классический (такой как страны НАТО, Турция, ряд стран Восточной Европы и Азии, в том числе Китай, Украина), полупартизанский, сетевой (такой как талибы, чеченские сепаратисты, албанские отряды в Косово), частные военные кампании (гибрид частных армий и спецслужб, инструмент ТНК, осуществляющих диверсионно-подрывную деятельность, управление “мятежевойной”)».[19].

Привертає до себе увагу настанова-характеристика ведення війни, яку творці РД надали у своєму програмному документі: «Русским всегда была свойственна не агрессивно-прямолинейная, а косвенно-вязкая форма экспансии и ассимиляции других народностей. Русская экспансия проявлялась скорее, как защита от набегов и мирная колонизация через сотрудничество с племенами “ясашными” (платящими “ясак”)». [20].

Наведена цитата проливає світло на  дії вчинені під час анексії Криму та Донбасу. Військові кроки Росії стають зрозумілими в контексті цієї тези.

Росія завжди захоплювала чужі землі без поспіху – повільно, шматок за шматком, проковтуючи бажані території. Війни вела роками, беручи жертви зморенням. Десятиліття були затрачені на підкорення народів Кавказу та сходу. Після підписання Переяславської військової угоди, поглинання України відбувалося майже три століття.

А відтак, чергова війна між Росією та Україною є не якоюсь новою, в тактичному сенсі, а старою, добре провіреною століттями російською військовою практикою, яка, до речі, є продовженням військової тактики монголо-татар, які завжди спочатку вели інформаційну дезорієнтацію противника, обіцяли еліті значні привілеї, але ніколи не дотримувалися своїх обіцянок. А якщо умовляння і обіцянки не помагали, тоді починалися військові дії, фіналом яких була безпрецедентна жорстокість. Втім, якщо монголо-татарам не вдавалося досягти бажаних результатів, вони відступали і відкладали військову операцію до кращих часів. [21]. Тому назва нашої війни – «гібридна» – не правильна, і це свідчить про недостатній рівень фаховості нинішнього командування, або навмисного перекручування історичної характеристики Росії як ворога.

Не маловажним є те, що РД акцентує на відмові від демократичних засад: «Мы должны отказаться от того, чтобы рассматривать демократию в качестве сверхценности политического устройства России. У нас есть другие сверхценности» [22].

Наведена цитата пояснює, чому Росія так жорстко виступає  проти вступу України в Європейський Союз. Вступ України до ЄС означає природнє становлення держави на шлях демократії, що ніяк не вписується в рамки РД. Нижче ми побачимо, як Росія вже в 2005 р. планувала знову силоміць прилучити Україну до своєї території.

Та ж концепція РД забороняє будь-які намагання інших народів, що ввійшли в склад Росії,  розвивати в своєму середовищі демократичні засади за власним баченням:

«У народов, населяющих Россию, нет иной государственности, кроме российской. Им предстоит выбор: или под главенством великороссов против разрушителей России, или вместе с разрушителями России за игнорирование прав и интересов великороссов и в конечном итоге против самих себя. Третьего не дано». [23].

Теза  красномовно свідчить про те, що у випадку анексії України Росією, Україна з часом буде вимушена відмовитися від своєї національної самоідентифікації та розвитку базисів демократії.

Концепція простору історичної Росії

Творці програмного документа відтворення імперії також ґрунтовно продумали план анексії держав-сусідів, який пропонує різні варіанти підкорення інших держав. План, який передбачає вчинення анексії самими громадянами держави-жертви, ідеологи відтворення імперії виклали в РД, назвавши його «Программой сосредоточения России». План розрахований на іредентистів, тобто на громадян держави-сусідки, які проживають у суміжних з Росією прикордонних регіонах, і, які налаштовані приєднати землі, на яких вони проживають, до Росії[24]:

«1. Официально провозглашается концепция пространства Исторической России, то есть естественного ареала русского мира (нынешняя РФ плюс русские этнические анклавы – Таврия, Новороссия, Нарвская область, Латгалия, Южная Сибирь, Подкарпатская Русь, а также территории комплементарных этносов – белорусов, восточных украинцев, закарпатских русинов и др.).

2.Россия предъявляет претензии там, где раньше предъявлялся отказ от претензий, указывает на спорные вопросы там, где прежде их стремились завуалировать, наконец, видит проблему катастрофического распада единого государства там, где прежде предлагалось видеть так называемый “цивилизованный развод”. Другими словами, Россия вступает на путь русской ирреденты: идеологии возвращения и воссоединениятех территорий исторической России, на которые у нее имеется историческое и моральное право и которые есть практический смысл возвращать. Преимущества воссоединения, основанного на исторических традициях государственного строительства и международном праве, всегда и заведомо превосходят все возможные издержки. Для России это касается прежде всего Белоруссии, Украины и Казахстана».

Та, якщо план з використанням іредентистів виявиться провальним, то тоді пропонується план жорстких дій, який викладений в третій тезі зовнішньої політики. План передбачає надумані різноманітні політичні і економічні санкції і такий крайній захід, як оголошення прав Росії на територію держави-жертви: «Сегодня Россия должна совершить резкий разворот в отношении государств ближнего зарубежья, особенно тех, которые проявляют враждебность. Как уже отмечалось выше, необходимо признать права России на целый ряд территорий, как, например, в случае с Украиной минимальными могли бы быть претензии на Донбасс и Таврию (Крым). 

В определенных ситуациях возможна и изоляция отдельных агрессивных соседей. Грузия, Украина и подобные им “новорожденные нации” могут, сколько им заблагорассудится, вариться в собственном соку. Можно пойти на резкий и демонстративный разрыв: обрубить поставки сырьевых ресурсов, разорвать договора. Прежде чем возобновятся какие-либо переговоры, эти страны должны будут закрыть свои долги перед Россией. Более того, можно вообще прекратить поставки – и ни за какие деньги их не возобновлять, пока наши недоброжелатели не извинятся за безобразия, не гарантируют прав русскоязычных меньшинств, не обеспечат нормальное состояние наших военных баз и т.д. и т.д. Во всяком случае, у русской дипломатии в таком контексте появляется значительное поле для маневра». [25]. 

Післямова

Концепція «Русский мир» є духовною частиною «Русской доктрины», але в своїй сутності вона стала  рекламним блоком, а вірніше рекламним придатком до глобальної програми відтворення Російської імперії. Мета цього рекламного придатку, як і будь-якої реклами просунути на ринок продукт і реалізувати його. На жаль рекламний придаток з назвою «Русский мир» є матеріалом недобросовісним і приховує від своїх потенційних споживачів реальні якісні характеристики запропонованого продукту.

Особливо прикро те, що головний піарник Кирило, який, без сумніву, досконально оволодів матеріалами «Русской доктрины», лукаво замовчує про істинну мету концепції —  закабалення інших народів, переформатування їх самоідентичності во ім’я зверхності нації «великороссов» над другими націями, та створення новітньої імперії для панування тих же великоросів.

За ради «великої» ідеї створення наднації Патріарх Кирило в своїх палких проповідях  про «Русский мир» пожертвував згадуваннями про прості Євангельські цінності. Він часто говорить про духовні цінності, але не конкретизує їх. З його уст перестало звучати ім‘я Христа. Відійшли такі звичні для християн, але повсякчас  необхідні слова про силу молитви та покаяння, про любов до ближнього та про здобуття людиною вічного життя.

Патріарх Кирило залишив Євангеліє і вибрав шлюб з владою. Ще  2 лютого 2009 р., приступивши тільки до виконання своїх обов’язків, Патріарх у Великому Кремлівському палаці заявив про свої наміри тісної співпраці (симфонії) з державою. [26].

Фінал симфонії відомий з історичного прикладу Візантійської імперії, який охарактеризував Олександр Шмеман в своїй праці «Исторический путь Православия»: «Но трагедия самой Византийской Церкви в том как раз и состоит, что она стала только Византийской Церковью, слила себя с Империей не столько «административно», сколько, прежде всего, психологически, — в собственном самоощущении. Для нее самой Империя стала абсолютной и высшей ценностью, бесспорной, неприкосновенной, самоочевидной. Византийские иерархи  (как позднее и русские) просто неспособны уже выйти из этих категорий священного царства, оценить его из животворящей свободы Евангелия. Все стало священно и этой священностью все оправдано. На грехи и зло надо закрыть глаза — это ведь от «человеческой слабости». Но остается тяжелая парча сакральных символов, превращающая всю жизнь  в  священнодействие,  убаюкивающая, золотящая саму совесть. Максимализм теории трагическим образом приводит к минимализму нравственности». (гл. 5, ч. 3).

Список літератури

[1]   Русская доктрина [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95503.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[2]   Итоговый протокол Соборных слушаний Всемирного Русского Народного Собора по теме «Русская доктрина» [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.patriarchia.ru/db/text/283388.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[3]   Русская доктрина [Електронний ресурс] Введение, Ч. 7. — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95562.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[4]   Русская доктрина [Електронний ресурс] Введение, Ч. 3. — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95562.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015]. (РД, Введение, ч. 3).

[5]   Декларация РД [Електронний ресурс] Символ Веры В Россию 1.1. Цивилизация – личность — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95782.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015]. ().

[6]   Русская доктрина [Електронний ресурс] Введение, Ч. 2. — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95557.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[7]   Русская доктрина [Електронний ресурс] Ч. III. Русское государство Гл.6 / 5. Великая беззащитность на пороге непредсказуемого Завтра — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95640.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015]. ().

[8]   Декларация РД [Електронний ресурс] Символ Веры В Россию 1.7. Вера в Россию — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95562.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[9]   Русская доктрина [Електронний ресурс] Ч. 1, гл. 4 Соединение духовного и политического — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95566.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[10] Русская доктрина [Електронний ресурс] Ч. 2, гл. 1 / 1. Церковь в авангарде национальной консолидации — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95575.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[11] Русская доктрина [Електронний ресурс] Ч. 2, гл. 1 / 1. Церковь в авангарде национальной консолидации — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95575.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[12] Вступительное слово митрополита Смоленского и Калининградского Кирилла, председателя Отдела внешних церковных связей Московского Патриархата, на соборных слушаниях по проекту «Русская доктрина» 20 августа 2007 года [Електронний ресурс] Архив 2005-2009, Документы — Режим доступу: http://mospat.ru/archive/37456.htm — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[13] Выступление Святейшего Патриарха Кирилла на торжественном открытии III Ассамблеи Русского мира [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.patriarchia.ru/db/text/928446.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[14] Декларация русской идентичности [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.patriarchia.ru/db/text/508347.html — Назва з       екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[15] Слово пастыря. Выпуск от 6 сентября 2014 года [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.patriarchia.ru/db/text/3728242.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[16] Русская доктрина [Електронний ресурс] Ч. II, гл. 4 / 1. Мирской фронт православия — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95578.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[17]. Русская доктрина [Електронний ресурс] Ч. III, гл. 4 / 6. Третий тезис внешней политики: большие скрепы — Режим доступу:  http://www.rusdoctrina.ru/page95628.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[18]. Русская доктрина [Електронний ресурс] Ч. II, гл. 6 / 1. Иметь честь быть русскими — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95604.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[19]. Декларация РД [Електронний ресурс] 2. Чего мы добиваемся (программа-минимум) 2.3.7.  — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95783.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[20]. Русская доктрина [Електронний ресурс] Ч. 1, гл. 3. Символы собирания нации — Режим доступу: http:// http://www.rusdoctrina.ru/page95565.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[21]. Іоан де Плано Карпини. Исторія Монгаловъ, Вильгельмъ де Рубрукъ, путешествіе въ восточныя страны / Введеніе перевод и премечания  А. І. Малеина. — Петербургъ. : Изданіе А. С. Суворина, 1911. — 30,31 с.

[22]. Русская доктрина [Електронний ресурс] Ч. III, гл. 1 / 2. Отказаться от демократии? — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95608.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[23]. Русская доктрина [Електронний ресурс] Ч. III, гл. 3 / 1. Что значит быть русским завтра — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95617.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[24]. Русская доктрина [Електронний ресурс] ] Ч. III, гл. 4 / 4. Первый тезис внешней политики России: сосредоточение — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95626.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

[25]. Русская доктрина [Електронний ресурс] Ч. III, гл. 4 / 6. Третий тезис внешней политики: большие скрепы — Режим доступу: http://www.rusdoctrina.ru/page95566.html — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].  

[26]. Президент России [Електронний ресурс] Приём от имени Президента России в честь архиереев – участников Поместного собора Русской православной церкви — Режим доступу: http://archive.kremlin.ru/text/appears/2009/02/212362.shtml — Назва з екрану. [Дата звернення: 17.03. 2015].

 

17 березня 2015 р.                                                                                                        Олександр Шимкевич

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика