Переважаючою здається думка, ніби все хороше, що могло статися з Церквою, уже давно сталося. Здебільшого йдеться про І — III століття в середовищі реформаторів і аж до XIX ст. в колах більш консервативних. Сучасність і майбутнє Церкви сприймається лише у темних тонах. Особисто мені найбільш симпатизує період Вселенських Соборів (після земного життя Господа нашого Ісуса Христа, звісно). Утім, ідеалізувати якийсь період, навіть ранньої Церкви, не бачу підстав. Не бачу також причин, чому наш час мав би більше приводів, щоб бути часом приходу Антихриста, Апокаліпсису і Другого Пришестя. Так, це може статися в будь-яку мить, навіть Христос не знав, коли це буде. Але наш час не гірший, ніж час правління Нерона, чи падіння Константинополя, чи реформ Нікона, чи приходу більшовиків і двох світових воєн. Колись Церкві було гірше, колись краще. Думаю, справжня золота пора і торжество Православ’я ще попереду. Якщо нічого не зміниться в церковній освіті, то, звісно, основним заняттям Церкви ще багато десятиліть так і залишиться боротьба з гарбузами, багаттями і валентинками. Але справжній ренесанс відбудеться тоді, коли в семінаріях почнуть викладати логіку, дискретну математику, теорію ймовірності, матстатистику та нарешті почнеться системне вивчення історії релігій з археологічно-палеонтологічними вкрапленнями. Велика частина проблем, як між православними, так і з інославними та невіруючими, легко вирішаться лише простим розумінням того, хто про що говорить, і що хоче сказати. Інша частина виявиться взагалі не проблемами. Церква перестане бути закритим гуртком лише для любителів антикваріату та знедолено-благочестивого виразу обличчя. Православ’я нарешті займе своє законне місце — Вселенської релігії. Амінь.
(далее…)
Прп. Максим Исповедник
ТОЛКОВАНИЕ НА МОЛИТВУ ГОСПОДНЮ
Пролог. Я принял самого Богохранимого Владыку, явившегося ко мне в своих почтенных письмах; духом он всегда [при мне] и никогда не может отсутствовать, но при этом, вследствие богатства добродетели своей по причинам, вложенным Богом в саму природу [его], он не уклоняется от того, чтобы богоподражательно общаться со своими рабами. Поэтому, удивляясь величию снисходительности его, я смешал страх свой пред ним с влечением к нему, и из этих двух чувств, из страха и влечения, а также из почтения и благоволения, у меня образовалась единая любовь. Таким образом, страх мой перед ним, соединяясь с влечением к нему, не перейдет в ненависть, а к тому же влечение это, соединяясь с благоразумным страхом, не превратится в пренебрежение; но любовь, будучи законом, усвояет себе из страха и расположения только то, что по природе сродно ей, и вместе с тем, расположением она убивает ненависть, а почтительным страхом далеко изгоняет пренебрежение. Блаженный Давид, понимая, что страх, преимущественно перед другими чувствами, входит в состав любви к Богу, говорит: Страх Господень чист, пребываяй в век века (Пс. 18:10); очевидно, что он отличает этот страх от другого, то есть от страха наказания за грехи, так как этот последний с появлением любви изгоняется из сердца и совершенно исчезает, как свидетельствует об этом в одном месте своих посланий великий Евангелист Иоанн, говоря: Любовь изгоняет страх (1 Ин. 4:18). А этот страх, наоборот, сам естественным образом начертывает в сердце закон настоящей любви, навечно сохраняя нетленной у святых людей, посредством благоговейного стыда, их любовь к Богу и друг к другу, которая блюдется ими как священное установление и как образ жизни.
(далее…)
Полезная статья от Елизаветы Мусатовой:
3 средства от беспомощности
Пятьдесят лет назад американский психолог Мартин Селигман перевернул все представления о нашей свободе воли.
Селигман проводил эксперимент над собаками по схеме условного рефлекса Павлова. Цель — сформировать рефлекс страха на звук сигнала. Если у российского учёного животные по звонку получали мясо, то у американского коллеги — удар током. Чтобы собаки не сбежали раньше времени, их фиксировали в специальной упряжи.
(далее…)
Православний матеріалізм — релігійно-філософський світогляд, відповідно до якого буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість — вторинним, або взагалі непотрібним. Рай і спасіння сприймаються як поняття, що несуть суто матеріалістичну вигоду. Основна мета життя — врятувати свій матеріалістичний зад від пекла. Біблія та інші джерела богонатхненного одкровення сприймаються лише як інструкції до досягнення цієї мети. Добрі справи сприймаються лише як формальність і набір дій для реалізації інструкцій. Ефективність і доречність цих справ таких людей не цікавить. Мистецтво, дружба, мова, нація та інші абстрактні поняття є абсолютно непотрібними речами на дорозі до раю. Те, що ці речі характеризують унікальність людського духу, створеного за образом і подобою Бога, прихильників такого світогляду зовсім не хвилює. Вони б і на рідну маму наплювали, якби цього не забороняла відповідна заповідь у Декалозі. Технічний прогрес, бізнес і саморозвиток, як цінності, що перебувають одночасно в матеріальній і духовні сферах — теж непотрібні, бо тривалість життя матеріалістичного заду дуже коротка, тому не вбачається сенсу у плодах праці після переходу заду в інший світ. З прихильниками православного матеріалізму людині зі здоровими цінностями краще контактувати мінімально, адже цинізм, песимізм і ненависть до життя можуть передаватися повітряно-крапельним шляхом.
(далее…)
«Нація — це душа, — це духовний принцип»
Ернест Ренан «Що таке нація?» (Qu’est-ce qu’une nation?)
Ще раз про націоналізм
Націоналізм це доктрина що закладає основні засади побудови нового суспільства — нації. Виникнення націоналізму, як і виникнення нації, не залежить від волі однієї людини або волі певної еліти. Час і місце виникнення нації є результатом волі Промислу.
Націоналізму як і всякій доктрині притаманна мета, яку потрібно досягнути на кінцевому етапі доктрини. В сучасному світі мету доктрини націоналізму прийнято називати «Національною ідеєю», якій властива однозначна характеристика: домагання спільноти людей, яка вже сформувалася як нація або стала на шлях націотворення, домогтися панівного посідання в середовищі розвинутих країн.
(далее…)
